ІгростопІя

Розділ 9 Перші спроби (частина 1)

Розділ 9 «Перші спроби»
—    Не йди за мною! – викрикнула Аля.
—    Чому? – спитав Елвін.
—    Ти не допоміг мені. Ти стояв і дивився. Ти бачив, як наді мною знущалися, проте нічого не зробив.
—    А що я мав зробити?
—    Допомогти. Друзі пізнаються в біді, не чув такого вислову?
—    Чув. Але це ж не привід, щоб я перестав бути твоїм другом.
—    Ще й який привід! – розгнівалася дівчина. 
   Вона не витримала і побігла. Елвін не міг залишити її одну, тому поспішив за нею.
—    Це не в моєму стилі за дівчатами бігати! – закричав він.
—    Хочеш бути моїм другом, звикнеш. 
—    Ти здуріла? Я тебе взагалі то врятував, якби не я, ти б ляпаса отримала.
—    Краще б ще одного ляпаса, може не було так боляче на серці зараз. 
—    Не видумуй.
—    А як ти смієш виправдовуватися?!
—    Це всього-навсього маленький конфлікт.
—    Маленький конфлікт? Маленький конфлікт? Що ти таке говориш?! Добре, добре, якщо для тебе це маленький конфлікт, тоді ти не образишся якщо ми перестанемо спілкуватися. 
—    Вибач, Аль. 
—    Поїзд поїхав. – мовила вона і пішла геть. 
Дівчина попрямувала до 442 кабінету, як завжди завдяки повідомленню від Фанти, вона знайшла вхід. Зайшла в просторий клас, де двері були не звичайними, а змінювали свою форму і на них пропливав важливий матеріал з предмету.
—    Вау… 
         По-різним значкам, Алька зрозуміла, що зараз буде геометрія. Парти були по одному, на кожній з ним стояв комп‘ютер і ручка до нього. Стілець був м‘якенький, хоча з вигляду твердий. Як завжди перша парта біля вікна. Згодом учні почали сходитися і клас став повним. Шум, гамір. Проте так завжди до приходу викладача, а потім тиша. Через 5 хвилин всі різко замовкли і саме в цей момент Алі прийшло повідомлення, вона скрикнула:
—    Ой! Я переплутала кабінет. – і за звичкою вдарила себе по лобі.
І тут уппссс… Вона ж не одна, а ще близько тридцяти людей навкруги. Всі очі звернені до неї. Очі учителя тоже. Але як тільки він вирішив її щось сказати, вона перебила:
—    Вибачте! – тільки й мовила вона та й побігла з класу.
Тільки закрилися за нею двері, як Аля видихнула:
—    Блін! Ну чому я вічно так забуваюся, щось плутаю чи ще щось. Ооооооо 441 кабінет, сюди мені і потрібно. – враз прояснилася Аля.
Таке ж саме оснащення, як в попереднього кабінету. Знову геометрія, тільки тепер уже її класу. 
—    Вибачте за запізнення, будь ласка. – вигукнула вона трішки несміливо.
—    Сідай за вільну парту.
Відповіла її вчителька. Біле коротке волосся та виразні голубі очі. Сиділа за вчительським столом. Похмурий, строгий погляд. 
Вільною партою лишилася тільки перша біля вікна. Аля швидко підбігла розклала свої речі, зайшла в комп’ютерну систему. Знайшла сайт та програму по навчанню і зайшла в неї. Добре, що Елвін вчора розповідав, як всім користуватися. Лариса Білокур (як згодом з‘явилося її ім‘я на екрані для новенької) пояснювала новий матеріал. Сказати, що Аля нічого не розуміла, це нічого не сказати. У неї по чуть-чуть зароджувалася паніка. І довго себе чекати вона не заставила. Паніка з‘явилася.
—    Ну що ж, провіремо ваші знання.  Давайте запитаємося новеньку. Розв‘яжи невеличку задачу. 
Серце в Алі тьохнуло. Погане перечуття уже з‘явилося. Вона подивилася на завдання, взяла ручку для комп‘ютера і просто дивилася. Все через задачу. В якій треба було вирахувати площу, радіус, якщо можна вписати коло і розв‘язати всього-навсього кілька трикутників, які містилися в цій фігурі. А фігурою була 3D багатоповерхівка Нью-Йорка. Кліпаючи очима, дівчина подивилася на вчительку.
—    Давай пиши, що сидиш?
—    Вибачте, але я незнаю як це розв‘язати. – мовила вкрай засмучена Алька.
—    Незнаєш? Це ж найлегше завдання такого типу!
—    Але я не вмію. Я до цього такі приклади не розв‘язувала.
—    А хто тобі винен, що не розв‘язувала? Ти в восьмому класі повинна була вчитися, а не байдики бити!
—    Я вчилася! – заперечила дівчинка.
—    Якби ти вчилася — змогла б таке розв‘язати. Проте ти, мабуть, дуже лінива, тому й не розумна.
—    Вибачте, але яке ви право маєте мене так називати?
—    Мені всерівно на правила, факт залишається фактом, ти дурна, бо не можеш розв‘язати таке легеньке завдання, а я розумна бо можу. 
—    Знаєте. На вашому місці, я б розвивала себе, а не возвеличувала.
—    Хто б говорив!
—    Еммм. Що??? – не зрозуміла дівчинка.
—    Не заважай проводити урок! Пишемо самостійну.
Емоції дівчинки були не з найкращих. Сварка з вчителькою та й до того ж самостійна робота. Хто б міг подумати, що в перший день може скільки всього статися? Та ніхто напевно. Хоча це ж моє життя, що тут дивного. Але ж як це писати? Взагалі, що це таке? Як виміряти площу тюльпана? Ааааааааааааа, я незнаю як це зробити…
 В голові дівчинки проходила справжня буря. Як завжди нещастя її шалено люблять.
Продзвенів дзвінок, а Алька так нічого й не написала. Вона надіслала самостійну вчительці на комп‘ютер і вирішила вибачитися, хоча й не розуміла за що її вибачатися. Не дуже люблю конфліктні ситуації, а там уже нехай буде як буде.
—    Вибачте мене, будь ласка. Моя поведінка була жахлива, я повинна була проявити повагу до вчителя. – мовила засмучено Алька.
—    Добре, що ти це визнаєш. Хоча і моя провина тут є, я зірвалася на тобі і наговорила дурниць. А з математикою, я думаю тобі її обов‘язково потрібно підтягнути. Бо в ній ти великий нулик поки що. Було б добре, якби хтось тобі допоміг. Я на жаль приватні уроки не даю за законом школи. Всі діти повинні бути на одинакових можливостях. Тому вчися самостійно. Але це не значить, що в тебе нічого не получиться. Якщо вірити в себе — можна багато чого досягти. 
—    Дуже дякую! Я буду старатися! До побачення!
—    До побачення. – усміхнулася Лариса Білокур.
Аля почимчикувала з класу. Блукаючи коридорами, дівчинка зрозуміла, що не так легко навчатися у цій школі. Тут всі довкруги бігають з книжками, хоч на дворі 31 століття. З невиспаними очима і самі все вчать, хоча давно могли б уже перенести всю роботу на роботів. Її подобалася ця атмосфера. Сучасність поряд з незамінним. Істина полягає в тому, щоб цінити кожну річ, оберігати її і вдосконалювати, а дещо залишати, бо воно мусить бути таким. Це і була ІстрОстОпІя. Хоча я трішки не розумію, чому це світ Ігор? Тут ніби і ігрів ніяких нема, а може я просто ще не зустріла їх. Ладно, в кожної назви є своя причина.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше