Розділ 10 Здобуття і втрата (частина 6)

Нарешті ми дійшли до столика. Елвін не задумуючись сів з одного боку, а мені нічого не залишилося, як сісти з іншого боку. Уже не на диво стільці, які виглядали твердими насправді були м‘ягкими подушками. 
—    Про що думаєш? – заговорив хлопець.
—    Уяви про метеликів. – огризнулася Алька.
—    Доречі, я тут думав, як допомогти тобі з біологією. – не звернув він уваги на мою зухвалість.
—    І як? – вмить зацікавилася я.
—    Малюй! – відповів хлопчина.
Коротко і ясно. Мда, а щось цікавіше вигадати не міг? 
—    Малювати я не буду, я це ненавиджу. 
—    Полюби! На багатьох контрольних потрібно саме малювати і завдяки цьому буде легше запам‘ятати матеріал.
—    Не все можна так просто полюбити.
—    А я б сказав все. Хоча ти навіть не пробувала, тому така недалекоглядна. 
   Алька вмить набурмосилася і злісно відповіла:
—    А ти ніби пробував! 
—    Подумаєш. Легка справа. 
—    Докажи. 
—    Побачимо. 
—    Еййййййй. Так нечесно!
—    Ніби в житті буває чесно, розсмішила. 
—    Може ти будеш мене нарешті вчити?! І взагалі чому ти вирішив мене навчати?
—    Незнаю, захотів. Знаєш, скучно буває, хоч і вчитися важко, але хочеться чогось нового, навіть якщо розумієш, що це може забрати весь твій вільний час. Особливо тебе вчити хочу.
—    Чому мене? – запиталася прямо дівчина.
—    Бо ти інша. В тебе дар віри, найсильніший дар, тобі дана найважча місія, в якій треба відшукати спадкоємицю престолу. А найбільш абсурдне в цьому всьому, що ти — нуль.
—    Я нуль? - округлила очі вона.
—    Так. 
—    Як ти смієш?! Ти хіба розумієш, що людина не вимірюється оцінками, а вчинками, поведінкою і найголовніше людяністю. Уяви, що 1 це людяність, а 0 це щастя, ще 0 це якісь блага. І вийшло 100, але забери 1 людяність — лишиться 00. Тому людяність найголовніше.
—    Звідки ти це знаєш?
—    В мене був хороший вчитель математики. Він це розказав.
—    Але він явно мало тебе навчив.
—    Мало? Він навчив мене всього, що я повинна знати в своєму віці, то ваш світ надто полетів вперед! 
—    Ага, не шукай собі виправдань і краще вчися, ніж байки розказуй. 
—    Та що сьогодні з тобою?! – голосно вигукнула я.
   Щось з ним було не так і я відчувала це кожною кліточкою свого тіла. Ще вчора цей хлопець був люб‘язним і милим зі мною, а сьогодні ризикував всім заради мене і кричав на мене. Що з ним таке?!
—    Нічого. Просто правду говорю. Мені не подобається, що ти говориш одне, а робиш зовсім інше. 
—    Що-що? – ще більше округлила свої очі Алька.
—    Ти сама казала, що не хочеш стосунків, а навчання. А тепер говориш зі мною, а не вчишся.
—    А я що з тобою зустрічатися буду?
—    Незнаю.
Незнаю?! Яке з біса незнаю?! Що він мав цим на увазі?! Що він таке говорить?! Що з ним таке?!
—    Елвіне, ти мені друг і я жива людина, мені потрібне спілкування.
—    Спілкування? Весело, як завжди ти показуєш комедію.
—    Яку комедію? – втретє округлилися очі в Алінки.
—    Думаєш це весело? – починав сердитися Елвін.
—    Що весело? – досі не розуміла нічого я.
—    Ти потрапила в цей світ. Ти повинна до нього пристосуватися, інакше в тебе нічого не вийде.
—    Чому я повинна? Я нікому нічого не повинна!
—    А от ні! Повинна! Ти повинна всій ІгрОстОпІї!
—    Чому?! 
—    Тобі це краще не знати.
—    Елвіне, розкажи. – рішуче мовила я.
   Хлопець сумнівався, але все ж заговорив:
—    Ти ніколи не задумувалася чому саме дівчина з даром віри мусить знайти спадкоємицю?
—    Ніколи.
—    Той, хто має дар віри повинен поплатитися за свої гріхи.
—    Гріхи?
—    Так, гріхи. Ти чинила зло, просто не пам‘ятаєш. Ти була злом.
—    Яким злом? Я не була злом! Я просто дівчина, яка нікому нічого не робила!
—    Аль, ти вбивала. Ти мучила людей. 
—    Чому ти так думаєш?! – закричала я.
—    Так написано в легендах. Той хто має дар віри, має понести найсильніше покарання. Пройти через все. 
—    В цьому немає сенс! Це неправда!
—    Правда, я знаю це.
—    Як ти можеш це знати?
—    В мене дар майбутнього.
—    Але не минулого! Ти зараз не в настрої, тому верзеш всякі дурниці, зустрінемось завтра, уроки я вивчу сама. Я не хочу сваритися. – мовила Аля і рушила до виходу.
   Елвін залишився сидіти і не міг зрозуміти, що сталося. Він припустився помилки, розізлився, накричав на неї і розповів якусь дурну легенду, яка напевно є суцільною брехнею. Він же це вичитав в книжці, яку розробили колишні випускники, щоб пожартувати над вчителями. І чому він взагалі це згадав?! Що з ним?!