Розділ 11 Зміна-Заміна (частина 1)

РОЗДІЛ 11 «ЗМІНА-ЗАМІНА»
Вчора, як дівчина прийшла — зразу сіла вчитися, а потім заснула. Звикнути до того, що сталося буде не легко. Пережити втрату зору, а потім його швидке повернення, було і дивно, і радісно. Проте Аля не хотіла думати багато про минулі події, потрібно жити теперішнім, а зараз потрібно спати.
Був ранок. Алька, на щастя, сьогодні не забула ранець, а з Роботоком розмовляти не хотіла, він же знову почне гніватися і весь настрій попсує. Побігла до сходинки і відправилася на перший урок, а то вчорашні сім уроків дівчина пропустила випадково, навіть незнаючи, що вони були. Сходинка доправила її до дверей, де пропливали всередині різні прилади. Типу в дверях пропливали прилади, вони були стиснуті і тому вміщалися. Так було на дверях на вході у кожен клас, все залежало від предмета. Якщо це математика тоді в дверях пропливають цифри і різні формули. Уявіть собі, сидите на контрольній з геометрії, подивилися на двері і бац — формула — щастя. 
  Дівчина зрозуміла, що уроком була ордистика. Вона злізли зі сходинка і пройшла крізь двері. Клас уже був заповнений, а парти були по одному, хоча вони були в два рази більші і могли там сидіти двоє, але чомусь біля кожної з них був тільки один стілець. На кожній парті збоку був прикріплений інгактор. Велика дошка і стіл вчителя, а також дві велетенські на всю стіну шафи в кінці кімнати, зразу біля дверей. Навіть шафи були незвичайні. Шухляди не дерев‘яні, а з якогось дивного матеріалу — прозорого, тому було видно весь вміст шафи. Я подумала, що прозорий матеріал це скло, але це було не так, через скло рука не може проплисти. Всередині дивної шафи розміщені різні деталі до приладів, мишка до комп‘ютера та багато іншого. Аля захотіла підійти і роздивитися ближче, як раптово хтось штовхнув її з такою силою, що вона просто впала. Дівчина відчула обурення і злість, вона вже знала, що зараз знову почнеться великий концерт. 
  Я озирнулася. О, ні! Знову ця «королева»! 
—    Що ж? Як ти? Більше молоко не п‘єш? – почала знущатися Єва.
—    Ти заспокоїшся коли-небудь? – розізлилася я.
—    Я тут міс спокій, це ти забагато собі позволяєш! 
—    З такими темпами, ти станеш місіс. 
—    Що ти сказала?! Ти здуріла?! – вона підняла на мене руку і вже хотіла дати ляпаса, але я перехопила її рух та ми завмерли.
—    Слухай, не лізь до мене. Ти мене вже добряче дістала за всі ці дні, яких було лише два чи три. Ти не маєш права погано до мене ставитися. Не сором себе, що тільки вмієш язиком плести і руки розпускати. – я відпустила її руку і вже хотіла піти до парти, як в клас зайшов учитель.
Продзвенів дзвінок.
—    Аля Мертрополіс! Вам знято сотню балів, через те, що ви нахабно поводите себе до старших! 
В мене очі округлилися, чесне слово.
—    Що?! Я?!
—    Ви, а хто ще? Єва найкраща учениця школи, вона б не стала поводити себе так низько. – продовжив вчитель.
Якраз стала б.
—    Щодо вас, ви нахабна, невихована, безталанна дівчина без манер. Хоча останнім я не здивований, вас же батьки не виховували?
Мені стало дуже млосно, як можна так говорити в лице людині? Ненавиджу цю школу, як же я хочу повернутися додому. 
—    Як ви смієте?! Що я вам зробила?!
—    Ти нічого не зробила. Я просто бачу людей наскрізь.
Значить погано бачить.
 Вчитель далі говорив:
—    З чуток я знаю, що ти не змогла розв‘язати найпростішого рівняння. Дивуюся, як ти така безсоромна.
—    Безсоромна?! Я безталанна, безсоромна. Виходить я ніяка?! – перепитала дівчина.
Чоловік зрозумів, що вона його підловила. Нічого не можна називати ніяким, би ніщо не є ніяким — це було головне правило його уроку. Не дарма Алінка вчора вчила матеріал з ордистики. Вчитель посміхнувся: «А вона розумна» - подумав він.
У класі пролунала заспокійлива мелодія, а потім звук барабанів. Другий дзвінок. Всі миттю посідали на місця, Алі також нічого не лишалося, як сісти. Учитель натомість почимчикував до свого місця. Взяв якийсь предмет зі столу і почав підходити до кожного з учнів. Предмет виглядав, як термінал для карток. На ньому вимальовувалися цифри, як кожен з учнів торкався цього пристрою. Як я зрозуміла — це був прилад, котрий визначав твій рівень знань. Круто! Це ж справедливість, можна вчити і отримувати хорошу оцінку за свої знання. 
Чоловік з цікавим приладом уже підійшов до неї. Вона боязко простягнула палець. На екрані з‘явилася цифра ОДИН. Аля ще раз подивилася і закліпала очима. Як? Вона ж вчила два дні ордистику, а цей приладом вибиває ОДИН?! 
—    Але я вчила! Це несправедливо, я навіть зараз можу все вам розповісти! – почала виправдовуватися дівчина. 
—    Ти думаєш я тобі вірю більше, ніж високорозвиненому оцінчику?! 
Оцінчику?! Я спробувала не засміятися з такої назви.
—    Ні, звісно. Ви мені не довіряєте більше, ніж вашому оцінчику. Ви кладете речі вище, ніж людей. Ви не бачите, як нищите людину, людську думку і не даєте можливості висловитися. Як ви думаєте, чому вчителі хочуть, щоб ми відповідали на їхні запитання, розказували минулий матеріал? Вони хочуть нас навчити. Навчити говорити, ладнати з людьми, бо комунікація найважливіше вміння. А від цієї машини толку мало. – сміливо мовила я і лиш секунду по тому, поняла, що я сказала.
—    Цікава думка, але в мене немає часу опитувати всіх учнів, а свої знання вони будуть випробовувати на практиці. Мені подобається твоя харизма, але чи не забагато ти собі позволяєш? 
—    Може й забагато. – задумалася вона.
—    Добре, перейдемо до теми уроку. Сьогодні ми складаємо один з останніх комп‘ютерів Ортактій3271. – мовив вчитель, пішов до свого стола і всівся щось писати. 
Аля відразу пригадала, що читала і вчила. В її голові був план дій конструкції такого комп‘ютера, тому усміхнувшись пішла до шафи, взяла необхідні деталі і приступила до роботи. Вона складала деталі, змащувала їх спеціальною рідиною, настроювала  мову і робила такі функції, які для нас звичні. Цікаво, як хтось міг придумати те, що для нас звично? От до прикладу система сходів, це ж треба було додуматися, щоб кожна сходинка йшла вище іншої і ми могли підніматися. Правда, якщо задуматися, то це можна було придумати на прикладі каменів. Коли ми піднімаємося в гори, тоді йдемо вверх і інколи один камінь стоїть вище іншого, і так ми йдемо вперед. 
Після уроку Аля підбігла до вчителя і запиталася:
—    Ви поставите мені одиницю? У вас діє система оцінок по школі від одного до дванадцяти? А чому не букви, як на біології?
—    Так, я її поставлю. Ні, шкала від одного до сто. У кожного предмета своя система оцінювання. Кожен вчитель самостійно обирає свою систему, а я захотів сто-бальну  шкалу. 
—    Чому ви її поставите? – запиталася я.
—    Оцінчик не помиляється. Не можу не погодитися, в тебе є потенціал і ти знала матеріал, бо без нього навіть підставку не зробила б, але правила є правила. Якщо так вийшло, то так має бути. Не сумуй, ще не кінець року, хоча вже близько. - поплескав її по плечу і провадив з класу. 
Аля в розпачі пройшла через двері і вже хотіла повернути за поворот, як почула знайомий голос:
—    Супер! Думала в нас вийшло!