Розділ 11 Зміна-Заміна (частина 5)

—   А ми з біології часто пишемо Самостійні?- запиталася вона.
—    Дивись в кожного предмета різна система оцінювання. Аааа, стій, біологія. А ти знаєш, як ми пишемо самостійні, бо у вашому світі пишуть на листочках?
—    Так, а тут на комп‘ютерах? Я вже писала самостійну з математики.
—    Оууу. І як?
—    Краще не питайся.
—    Окей, але ти зрозуміла, що потрібно зайти в свою систему в комп‘ютері і там тобі приходять завдання від вчителя, ти сидиш і набираєш відповіді, скажи все дуже просто?
—    Ну… Знаєш, я вже не пам‘ятаю, які кнопочки я понатискала, але можу запевнити своєї системи в мене нема.
—    Ви в школі створювали електронну пошту?
—    Так, це легко. 
—    Ну от. Все так само. Тільки на цей раз, ти не придумуєш собі ім‘я, а прикладаєш до екрана комп‘ютера руку, він сканує твій код і ти входиш в свою новостворену систему.
—    Ой.
—    Що таке? – поглянула на дівчину Кароліна.
—    В мене немає коду. Мені не можна його класти.
—    Що-що? 
Очі дівчинки зі страху розширилися, миттю сплигнула з підвіконня, побігла до однієї з книжкових полиць, вихопила одну з книг і повернулася.
—    Я колись про таке читала. Тільки амаїри не мали чіпа, але чому ніхто не знав… Все дуже засекречено. Всі думали, щоб амаїр її не можна було відстежувати. Але тепер розумію чому, вони не піддавалися чіпам. Бо були з давніх родів, а отже новітня техніка їх не сприймала. 
—    Що ти хочеш сказати? – розсердилася Аля.
—    Аль, ти амаїр.
—    Ти знущаєшся?! Це всього-лише твої дурні вигадки! Я просто я! І я хочу додому! Просто хочу додому… - дівчина розплакалася.
Керл обійняла її. Минали довгі секунди, хвилини. Коли вона все ж підняла голову і витерла сльози.
—    В тебе є таблетка? В мене жахливо розболілася голова.
—    Потерпи, зараз принесу. 
—    Добре.
Кароліна пішла, а я залишилася наодинці зі своїми думками. Чому все так? Як я можу бути амаїром? Це ж виходить, що я загублена дівчинка?! Але це неможливо, в мене є батьки. Точніше недавно з‘явилися і коли була війна вони переправили мене в той світ, щоб врятувати. Значить, я не можу бути спадкоємицею престолу і як дівчина з даром віри, що в пророцтві шукає спадкоємицю, може шукати саму себе? 
Керл повернулася і подала Алі стакан з водою
—    Все буде добре. Якого числа ти народилася? – присіла вона на підвіконня.
—    8 березня.
—    Ні, тут щось не те. Спадкоємиця народилася 16 грудня, як і Єва. Проте ти все ж амаїр, може ти сестра Єви? Може насправді народилися близнята?! – раптом засіяла новою думкою Керл.
—    Хто-хто, але з нею ми точно не сестри. 
—    Цікаво. Добре, завтра давай зустрінемось і пошукаємо нові книжки про це, ок? 
—    Ок, проте в мене є одна думка.
—    Яка?
—    Може я нечайно стала амаїром. Мене ж в дитинстві перекинули в 2003. Я жила на землі 15 років, завдяки чому мій організм зміг привикнути до того часу. Ось, візьмемо, до прикладу жінку, яка 35 років прожила на Землі, їй цей код не підійде, бо в неї організм пристосувався до того часу.
—    Справді. Я жила на Землі 6 років і коли мені встановили код, перші два тижні привикнути до нього було неможливо. Моє тіло ніби не підлягало коду. 
—    Ну от. Виходить, я не амаїр.
—    Напевно, проте я б хотіла, щоб ти була амаїром.
—    Чому?
—    Я не хочу, щоб престол зайняла Єва. В неї в голові нема думок про майбутнє правління, вона весь час витрачає на вечірки і ще щось пробує вчити. Це не відповідальність. Майбутня королева мусить робити все заради своєї держави. 
—    Ясненько. А точно, чому в усій бібліотеці лише ми? Елвін мені казав, що в бібліотеці на четвертому поверсі нема нікого, бо всі в цій бібліотеці, але тут теж нікого нема.
—    Бібліотеки і книги зараз не дуже популярні, більшість учнів хочуть, щоб їм все подавали на блюдечку. Вони дивляться, якщо не хочуть читати. Все роблять на комп‘ютері, якщо не хочуть думати. Знаєш, в нас у світі, ніби всі розуміють, що потрібно думати. Проте деякі дарвіки створили спеціальні таблетки, ти їх вип‘єш і запам‘ятовуєш інформацію, майже всі учні ними користуються, а не вчаться самостійно. Проте це вибір кожного, вони ж не розуміють, що так стають тупішими. Ну що ж, до завтра! 
Вони попрощалися і розійшлися по своїм кімнатам.