2 розділ

Після школи Вільда мала їхати додому, але її перестріла Ребека. У її руці був якийсь папірець і чомусь вона була схвильована.

-Вільді, підвезеш мене?- спитала Ребека.

-Так, звісно. А що стало...

-Цить.-перебила вона Вільду.-Поїхали по дорозі розповім.

Вони сіли у авто і мовчки поїхали. 

-Це я найшла у своїй шафці...- невпевнено пробурмотіла Ребека.

-І що ж це таке?- запитала Вільда.

-Я сама докінця не розумію, але схоже це запрошення на якусь таємну вечірку.

-Хмм... І де вона буде?

-У будинку...

-В якому будинку?

-У будинку... Адама.

-Ого.-розсміялася Вільда.-Він шей посмів тобі запрошення давати після сьогоднішнього ранку.

-Ну взагалі-то я думала піти на вечірку...

-І чого це?

-Розумієш, це не просто якась вечірка у Адама, амце вечірка у ЗАМКУ АДАМА.

-Як це "у замку"? В нього є свій замок?

-Так. Цей замок йому дістався від давніх родичів. По легендах йому вже 309 років, але цього року йому буде 310 років. І я так розумію вчесть цього він робить вечірку.

-Ну і що. Ця вечірка буде звичайною, не враховуючи що вона буде в замку якому вже 310 років.

-А і кожного року із 6579 учнів нашої школи, вибирають тільки 100 для вечірки. Я цього року у цій сотні.

-А ну якщо так, можеш іти. Але будь обережною, а то привид може тебе зловити.-засміялася Вільда.

-Мені не смішно. А який мені костюм вдіти?

-Ну... В мене в домі є багато нарядів, хочеш підберемо і тобі.

-Справді? О, спасибі. Ти мене дуже виручиш.

-Тоді давай ти прийдеш до мене о шостій. Ось мій адрес.-дала листочок з адресом Ребеці.

-А ось і мій дім. Звісно, це не замок, але це мій дім.- сказала Ребека.

Дім Ребеки нічим не був особливим. Не високий дерев'яний забор, світло-жовтий будиночок із коричневим дахом, скрізь посаджені гарні червоні тюльпани.

-Дякую, що підвезла. Бувай.-попрощалась Ребека.

-Бувай.

Вільда нарешті доїхала додому, але і там на її чекав сюрприз. Знімаючи взуття вона почула знайомий голос, який лунав з кухні.

-Мамо, тато ви вдома?-загукала вона.

Ніхто не відкликнувся. Тоді вона пройшла на кухню.

-О, Вільді. Сідай я тут яєшню зробив.-сказав Андре.

Андре-це був зведений брат Вільди. 

-А ти чому тут?- здивовано спитала Вільда.

-А ти що нерада бачити свого брата. Іди обніму.

Звісно, вони небачились вже півроку. Андре із Вільдою були дуже близькими із самого дитинства. Андре був сином батька Вільді, а його мати була першою його жінкою. Вона померла в автокатастрофі.

-Ну давай, розповідай.

-Що розповідати?

-Ну наприклад, чому ти тут? Ти ж маєш бути в Китаї.

-Мене звільнили, бо компанія на яку я працював збанкрутіла. І тому я тут. Я спитав у батька чи можу я пожити тут, поки не знайду роботу.

-І що ж він сказав?

-Ну як бачиш я тут.

-Добре. Так, Андре, до мене через годинку прийде подруга і я дуууже прошу щоб ти нам не заважав. 

-А я що? Я нічого. А їй теж 17, як тобі?

-Так. І як ти розумієш тобі 20 отож ви з нею не пара.

-Ага, ще побачимо.- гукнув Андре вискочивши із стола.

-Андре!!!-крикнула розгнівана Вільда.

Вона доївши яєшницю пішла до своєї кімнати.

-Ооо... Ну тут потрібно прибратись.-промовила сама до себе Вільді. Увімкнула пісню Аріани Гранде і почала прибирати.

Через півгодини кімната блистіла від чистоти. Вільда взяла рюкзак щоб вийняти книги і побачила листа. Спершу вона подумала, що це якась реклама, але прочитавши що там було написано вона завмерла в одній позі. 

"Дорога, Вільді! Я б хотів вибачитися перед тобою за мій вчинок. І тому я запрошую тебе на свою вечірку. Я думаю, що твоя подруга Ребека вже все розповіла про цю вечірку. Тому я прошу прийти, буде дуже весело. Твій телепень, Адам."

-Вільдо, до тебе прийшли!- почувся голос Андре.

-А.. що.. А так я вже іду.-поклавши письмо під подушку вона швидко побігла у низ до Ребеки.

-Привіт. Боже, я вже злякалась, що в інший дім потрапила.

-Привіт. Та і таке буває. Проходь.

Вони піднялися на верх у кімнату Вільди.

-Ось мій гардероб. 

Перед очима Ребеки відкрилися двері в рай. Величезна кімната заповнена дорогими речами. Здавалося, що там був весь одяг світу.

-Ну давай будемо підбирати тобі наряд. А яка тема?

-Тема "Нечисть". Я хочу щось в стилі вампірів. В тебе є таке?

-О, так. Тогорічна колекція із хеловіна, приміряй.

-Добре.

Через 5 хвилин...

-Ось. Як тобі?

На Ребеці була червона довга сукня з порізом на лівій нозі і чорним кружевом, чорні туфлі на високому каблуку, вампірські ікла і глибоке декольте. 

-Ти просто ідеальна.-сказала Вільді.

-І що ж тут, ідеальне таке?-вигукнув Андре. -Ого, який вампір, а може ви висмокчете всю кров, міледі?- почав фліртувати до Ребеки.

-Так, Андре. Там вихід, ми тут зайняті.-сказала Вільді.

-Ну добре, добре. Але ви молодий вампір з мене ще кров висмокчете?- з дивною усмішкою промовив Андре.

-Я що тобі сказала.

-Добре іду вже.

Андре вийшов їх кімнати. Вільда одразу закрила двері на замок.

-А це хто?-спитала Ребека.

-Це мій заведений брат, такий телепень.

-А мені він показався милим.-сівши біля Вільди промовила вона.

-Ага то він тільки на перший погляд такий, але ми з ним разом із самого дитинства... 

Кімнату заповнила тишина.

-Я зараз прийду, почекай мене тут.-сказала Вільда.

-Добре.

Ребека почала роздивлятись кімнату Вільди. Підійшла знов до ліжка і сіла, протягнула руку до подушки щоб поправити її. І тут випав листочок. Ребека з цікавості прочитала його і тут заходить у кімнату Вільді.

-Що це таке?-спитала Ребека.

-А це.. ну.. я найшла це у своїй сумці. Але я незнаю чи і йти мені на вечірку.

-Ти що взагалі дурна, звісно ідии. Тобі ж сам Адам написав це запрошення воно не таке як у всіх.

-Але ж я невстигну зібратись, у нас є тільки пігодини.