Гірські квіти не в‘януть

Глава 7

Зранку наступного дня у Поліни з Вадимом була запланована зустріч з Перженом. Натхнені прогулянкою по нічному Парижу, вони зовсім не відчували стомленості. Навпаки, вони були напрочуд бадьорі та енергійні. 

О 10-й ранку пара зайшла в кабінет Жака Пержена. Він зустрів їх, як старих друзів. Вадим з Жаком ще про щось розмовляли, але через годину вони готові були підписати всі папери. 
Підписавши, вони потисли одне одному руки та про щось домовлялися. Нарешті, Жак поцілував Поліні руку та нагородив її тією чарівною посмішкою, яка пристала тільки справжнім французам. 

Вадим з Поліною вийшли з редакції.

—Все добре, Поліна, я ж казав тобі— ти дуже вразила нашого француза, він готовий вкладати гроші в наше видання та навіть запропонував мені подумати над сумісним проектом туристичної агенції. Але цей хитрий лис нехай навіть не розраховує-навіть якщо ти очолиш цей напрямок нашого проекту, я не відпущу тебе сюди саму.

—Да ти власник, Гарницький. Я й не думала, що я в тебе у рабстві. 

—Ні, просто я не хочу з тобою розлучатися, ніколи, ні за яких обставин. 

Він подивився їй в очі, потім обійняв та вони пішли далі вивчати це казкове місто, яке з кожною вулицею, кожним кварталом відкривало їм свої великі та малі секрети. 

Ввечері вони були запрошені до ресторану. Жак влаштовував святкову вечірку на честь підписання контракту.

Поліна дуже засмутилася. 

—Треба було сказати, що у нас інші плани.

—Чому? Нам потрібен відпочинок та трохи розвіятись— це гарна ідея.

—Так, але мені навіть нічого надягти. Ті сукні, які я взяла з собою, геть не вечірні, тим більше для вечері в паризькому ресторані.

—Оце і все? Ох, жінки, жінки. Дивись, ми вже й прийшли. 

Вони підходили до першого округу Парижа з його різноманітними бутіками. Зайшовши до бутіка, в Поліни перехопило подих. Вона ніколи не бачила такої великої кількості красивих речей в одному місці. 

До них підійшла продавчиня та запропонувала свої послуги. Вадим щось сказав їй по— французькі, вона пішла в глиб залу та принесла три сукні. Поліна не могла відірвати погляду від цих суконь. 

—Іди примір їх, я почекаю.

—Дівчина-продавець провела Поліну до примірочної.

Перша сукня була ніжно-блакитного кольору, без рукавів, з відкритою спиною. Поліна вийшла та побачила, яке враження справила на Вадима. Він тільки дивився на неї, немов зачарований принц з казки та загадково посміхався.

Друга сукня, червоного кольору та третя— маленька чорна сукня мали ще більший ефект. 

Вадим сказав, що вони беруть всі.

Поліна намагалася заперечувати, але чоловік наполягав та поки вона встигла щось зрозуміти, він вже розплатився та забирав пакети.

Вони вийшли з магазину та пішли назад в готель. Поліна всю дорогу до готелю була під враженням від бутіку, суконь та взагалі від того, з якою швидкістю змінювалось її життя.

Рівно о дев‘ятій вечора Поліна з Вадимом підходили до ресторану La Closerie des Lilas на бульваре Монпарнас. Від бульвара ресторан відокремлювався живою огорожею. Перед самим рестораном був дворик, не менш вишуканий, ніж сам заклад. Вадим розказав Поліні, що цей ресторан відвідували такі відомі творчі особистості, як Пікассо, Оскар Уайльд, Хемінгуей та багато інших. Це ще більше вразило молоду жінку, яка й так жила останні  два дні немовби уві сні.

Поліна одягла блакитну сукню, зверху на ній було чорне пальто— вже був кінець листопада та дув промозглий вітер. 

Жак Пержен вже очікував на них всередині. Він замовив  столик на трьох з табличною Хемінгуей, який знаходився за баром. Тут у кожного столика була своя табличка з іменем відомої людини, яка колись відвідувала цей ресторан. 

Устриці з вишуканим французьким шампанським, салат з авокадо та різноманітною зеленню та сирами, аристократичної зовнішності чемні офіцианти в костюмах, не голосна музика, саме місце, над яким вирував дух величності та творчості, все це зробило цей вечір одним з найкращих вечорів в житті Поліни. Їй хотілося розповісти про своє щастя всім навколо, розцілувати Вадима та Жака, офіціантів, людей навкруги. 

Прийшов час танців. Жак попросив дозволу у Вадима запросити Поліну на танець. Вадим не був в захваті від цього, але дозволив. 

Поліна, легка, як небесне створіння, елегантно та витончено кружляла в танці. Вона немовби й не торкалася землі своїми ніжками, все більш і більш захоплюючись самим процесом паріння.

Настав довгоочікуваний час і для Вадима. Поліна закружляла його в танці, він відчував її повністю, кожний її рух викликав в ньому бажання притиснути її ближче до себе та ніколи не відпускати. 

В якийсь момент вона подивилась на Вадима, зустрілася з ним поглядом та це нагадало їй перший та останній їх танок з Артемом на випускному вечорі багато років тому. Це на  декілька хвилин вивело її з рівноваги. 

Але Вадим, відчувши занепокоєння, притиснув її сильніше до себе, та поклавши голову йому на плече, вона швидко заспокоїлась. Їх чарівний танок продовжувався навіть після того, як закінчилась музика. Вона була їм не потрібна, мелодія любові та щастя грала в їх серцях та передавалась вібраціями їх почуттів навкруги на відстані півкілометру. Навіть закоренілий холостяк Пержен, дивлячись на них, замріяно зітхав про щось своє, чоловіче.

Вечір закінчився, Поліна з Вадимом, подякувавши Пержену за гарний вечір, поверталися в готель. 

Але ще не всі сюрпризи цього вечора були вичерпані. 

Зайшовши в номер та знявши верхній одяг, вони сіли перед великим вікном та дивилися на Ейфелеву Вежу. Посидівши так хвилин десять, Вадим  поліз в кишеню піджаку та дістав маленьку червону коробочку. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше