Частина 1

Київ, 1927 рік.

  Колишню жіночу гімназію пані Аделаїди Жекуліної, що знаходилася на Лук’янівці,  за наказом нової влади перетворили на пролетарську школу. Змішану, робочу й прогресивну, як того вимагали нові часи.

  Вже не ходили по широким сонячним коридорам, обіймаючись та щебечучи про своє, дівоче, вишукані панянки в брунатних платтячках з розлогими білими комірцями і фартучками з елегантною пелериною. Тепер по шкільним поверхам носилися галасливі хлопці-розбишаки з робочої окраїни міста. Вони часто билися між собою, обмінювалися образливими словами, смикали за коси дівчат-однокласниць і здіймали такий галас, що старорежимні вчительки хапалися за серце. Квіти та фікуси в горщиках, які до революції прикрашали класні приміщення та коридори, довелося винести, бо вони, потрощені і знівечені, часто валялися на підлозі. А іноді пошкрябаний паркет, який вже років десять не натирали мастикою, був усіяний і битим склом. І годі було знайти, хто саме з учнів потрощив вікно, бо в них була кругова порука. А старорежимні вчителі для учнів-пролетаріїв вважалися класовим ворогом, обдурити якого – не тільки не сором, а й геройство.

  До школи прислали нових вчителів, вивчених вже при радянській владі. Це були молоді люди, представники робочого класу, а не якісь там нафталінні панни середнього віку в білих блузках, застебнутих на всі гудзики, та зі старомодними зачісками чеховських красунь. Вчителем історії був призначений Володимир Несторович Ничипоренко – молодий чоловік правильного походження і правильного зовнішнього вигляду. Він вдягав френч військового покрою, кирзові чоботи та кашкет з червоною зіркою. Вчителькою географії стала Ольга Петрівна Корнійчук, чорноока красуня з модною короткою зачіскою, схожа на непманшу. Вона й справді була дочкою непмана. Її батько продавав смачні ковбаси і мав цілу мережу палаток на київських ринках, в тому числі – і на знаменитій Бессарабці. З тих батькових ковбас дочці перепадало на блискучі шкіряні сумочки, на коротенькі блискучі платтячка з заниженою талією та на модні капелюшки, схожі формою на горщики. Але вона вступила в комсомол і часто виступала на зборах з палкими промовами, тому на її сумнівне походження і модні вибрики закривали очі у вищестоячих органах.

  Вчителька української мови – Варвара Йосипівна Дяченко була повною протилежністю Ольги. Це була тиха та спокійна дівчина з русою косою, яка іноді обкручувалася навколо голови, а іноді вільно звисала по спині. А математику викладав Семен Іванович Мірошник, серйозний світлочубий та блакитноокий хлопець з Полтавщини, що приїхав до Києва вчитися на інженера, але поки що став вчителем. Втім, про свою мрію він не забував і збирався поступити на вечірнє відділення Політехнічного інституту.

  Головою молодого шкільного викладацького осередку швидко став Володимир Ничипоренко – самий активний, самий непримиримий борець з усім дореволюційним.