Гурток юних безбожників

Частина 6

  У понеділок Володимир викликав Варвару у актовий зал. Вона вийшла через півгодини, бліда і перелякана до смерті. Причинила за собою важкі дубові двері і знесилено притулилася до них спиною. І здригнулася від страху, коли хтось взяв її за передпліччя. Вона заспокоїлася лише тоді, коли впізнала Семена Мірошника.

  - Ах, Семене, це жахливо... Не знаю, що робити...

  - Мовчи, я все чув. Двері були трохи прочинені, – пояснив Семен, поспішно уводячи Варвару подалі від актового залу. – Який негідник цей Володимир!

  - Він дав мені один день на роздуми, – схлипнула вчителька. – Або я погоджуюся стати його коханкою, або він донесе на мене як на ворога народу.

  - Чекай тут. Я з ним розберусь. Зараз ми поговоримо як личить справжнім чоловікам... – Семен стиснув руку у сильний кулак.

  Він повернувся хвилин через п’ятнадцять. Судячи по всьому, розмова була жорсткою.  

  - Ходімо звідси, – він обхопив Варвару за плечі і вивів її зі школи.

  - Ну от все і вирішилося, – сказав Семен, коли вони опинилися на вулиці, де свіже повітря солодко пахло квітучими вишнями. – Володимир залишить тебе у спокої. Але хто знає, чи надовго?

  - Дякую хоча б за це, – відповіла Варвара. – Далі я вже сама придумаю, як бути. Можливо, переїду у інше місто, де мене ніхто не знає...

  - Знаєш, що я подумав?

  - Що?

  - Я тебе люблю. Ти – незвичайна! Виходь за мене заміж. Ми вдвох покинемо Київ і оселимося там, де будемо у безпеці. Обіцяю, що я завжди захищатиму тебе...

  - Я згодна! – радісно всміхнулася Варвара.

 

***

  Через два тижні Семен та Варвара зійшли з поїзда Київ-Полтава на станції, загубленій серед безкрайніх ланів.

  Семен однією рукою держав потерту валізку, а іншою підтримував під лікоть Варвару.

  - Як тут гарно! – вигукнула вона, озираючи високе синє небо, зеленіюче поле, одиноку тополю на небокраї і верби, що тужливо схилилися над ставком.

  - Так. Це моя земля. Тут ми і житимемо. От побачиш, яке щастя нас чекає. Ми трудитимемося на землі, яка завжди і підтримає, і прогодує. Заведемо хозяйство. Згодом і діточки народяться нам на радість та на допомогу. Люди тут прості і щедрі. Не те, що у великих містах, де кожен лізе догори через чужі голови... Побачиш, як добре ми заживемо років через п’ять!  

Вони пригорнулися один до одного, охоплені почуттям невимовного щастя.

  ...А через п’ять років наступив гіркий 1932 рік..




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше