И даже сердцу прикажу
Поезія 6
Я зірвала з дверей стару печатку
І знову починати спочатку...
Знову зима, я відімкнула ті двері,
Де більше тебе не побачу...
Я усе напишу на папері,
Я тебе відпущу і тобі все пробачу.
В цих стінах я залишу усе...
Що мені нагадає про смуток,
В цих стінах залишу і тебе...
Як прем'єру свою незабуту.
Я давно чекаю на мить,
Коли від серця відлине неспокій.
Я чекаю, коли ж відболить!!!
Скільки страждать, щоб забути ці роки?!
Ми довго були плічь-о-оплічь,
Ми були так довго, але за різну ідею.
Скільки часу минуло і збагла одну річ...
Чому все життя, я себе вважаю твоєю?!
Зупинись вже! З мене доволі!
Не потрібно тих ніжних побачень!
Я сховала грізні пістолі,
Не потрібно ні слів, ні пробачень.
Зумій без жалю. Зумій же мене відпустити.
Дозволь зробити щастя ковток!
Я намагаюся лиш, своє життя захистити.
Дозволь залишити хоч останній шматок...
Як відтане зима з початком весни,
Так нерв відболить до останньої краплі.
Ми більше з тобою не відчуєм вини,
Бо ми на багато що здатні.
Кожному, хто у відчаї надумає здатись:
Початку не потрібно боятись!
Відредаговано: 04.02.2020
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
