Invasia

ЕПІЛОГ

По небу мляво пливли великі кудлаті хмари, що більше нагадували високі козацькі шапки-кучми. Вони повільно сунули у бік Оболоні і там купчились, збиваючись у справжню овечу череду. Сонце випромінювало жар, що заповнював усі куточки, лизав стіни будівель, осідав на асфальті вулиць та дахах автомобілів. Повітря було задушне і жарке, ніби Земля змінила полюси і серце України опинилось на екваторіальних широтах. Жителі столиці вважали за краще сидіти у власних домівках, або ж переховувались у затінку дерев, відпочиваючи у скверах та парках. Навіть птахи, що залишались зимувати у Києві, мовчали, сидячи на гіллі дерев, аби не витрачати зайвих сил.

По всьому було видно, що збирається на дощ.

Київськими вулицями швидко рухалася автомобільна колона. Попереду мчали два реанімобіля, за ними кілька броньованих фургонів захисного кольору з маленькими віконцями по боках. Реанімобілі повідомляли сиреною та виблисковими маячками про свій рух, відтак інші авта змушені були гальмувати та звертати до узбіччя, аби пропустити довгу вервечку спецавтівок. Водії здивовано поглядали на автоколону, знизували плечима, перемовляючись зі своїми пасажирами:

– Цікаво, комусь це так зле, що стільки транспорту мчить на допомогу?

Ніхто і не здогадувався, що ця колона везла лише двох: холодне тіло колишнього снайпера Андрія Мельника та важко пораненого полковника Євгена Цимбаліста. Їх мали доправити до госпіталю СБУ, де першого покладуть на стіл патологоанатома, а другого помістять до ізольованого санітарного боксу реанімації.

…Коли група захоплення вдерлася до підвалу і знайшла обох бійців, Цимбаліст ще був при тямі. Хоча і втратив багато крові. Через силу він поглядав на своїх бійців, що приїхали по нього, і під глухими масками, що закривали обличчя, пізнавав кожного з них.

Разом із спецпризначенцями прибула і санітарна група, яка одразу ж стала до роботи. Переконавшись, що Мельник мертвий, його тіло одразу ж заховали у гумовий лантух і швиденько помістили в один з реанімобілів, що прибув. З Цимбалістом все було складніше. Враховуючи, що чоловік втратив багато крові, рятувати його почали одразу ж, на місці. Лише після цього накритого простирадлом чоловіка винесли на носилках з підвалу і помістили у друге реанімаційне авто. Паралельно з цим працювала група зачистки, яка знищила всі сліди поєдинку у підвалі, забрала холодну зброю, вивезла у лантухах геть увесь пісок з підлоги, що був просочений кров’ю супротивників, та провела повну дезінфекцію приміщення. Лише після цього уся автокавалькада згуртовано рушила у зворотній бік.

Біля будинку залишились лише випадкові глядачі та мешканці будівлі, що здивовано поглядали услід автоколоні і висловлювали найрізноманітніші припущення щодо того, чому і навіщо приїжджали люди у військовому однострої. Лише спека, що повисла над Києвом, змішувалась із запахом дезінфікуючих препаратів, що точилися з підвалу, і примушувала людей замислитись: «А що ж там за пацюки такі чи таргани розвелися, що для їхнього винищення приїхала ціла бригада? І чи всіх хоч винищили?..»

P.S. (від Автора). Якщо вам сподобалось, як я пишу, додайте мене у свої вподобання. Ви  матимете можливість оперативно отримувати сповіщення про надходження моїх нових творів.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше