Invasia

Розділ XX

 

Розділ. XX

 

Дорога назад здалась усім до нестями короткою. Тепер, коли усе, чи майже усе стало зрозумілим, залишалось лише скласти частки отриманої інформації в єдину мозаїку і згідно цієї картинки розробляти план подальших дій. Але саме через те, що отримана інформація викликала певне спантеличення, комбату важко було скласти власний план. Не вистачало ще кількох маленьких деталей.

– Майоре, ви знали про усе це? – запитав він Порохненка, коли їхній фургон залишив територію лікарні.

– Так.

– І коли ви усе це взнали?

– Години дві тому.

– А чому нас не повідомили?

– У наші часи не існує абсолютно конфіденційних систем зв’язку. А зайвий галас навколо подій суспільству не потрібен.

– Але ж ти розумієш, що втрачено багато часу? А що, як там – на заводі, катастрофа? Що, як ті потвори вже повилазили надвір?

– Катастрофи не станеться. Там твої хлопці з автоматами.

– Але ж ти розумієш, що ті потвори, якщо вірити єдиному свідку, здатні одним поглядом знищити людину. Перетворити її на таку саму істоту.

– Здатні. Але для цього їм потрібно вийти з приміщення. А зробити це без танка неможливо. Сили замало.

– Наскільки я зрозумів, радіосигнал надійшов на монітори ЦКП з космосу за допомогою радіоантен. Ви знеструмили мережу, відео- та аудіо-сигнал перервався, і самі істоти теж не можуть наразі впливати на людей, оскільки їх ніхто не бачить. А якщо цей сигнал з космосу потрапив у телевізійні супутники або супутникові антени? Ти ж розумієш, що тоді уся наша робота піде Сіркові під хвіст, бо на вулиці міст виповзуть тисячі чи й мільйони таких тварин, і наша спецгрупа нічого з ними не вдіє.

– Не переймайся, бо нічого того не буде.

– Звідки така впевненість?

– Радіосигнал, який надійшов на ЦКП, надзвичайно слабкий, щоби бути спійманим звичайною супутниковою антеною. До того ж його ще треба розшифрувати. А така апаратура є лише у космічному центрі. І вона налаштована саме на сприйняття подібних радіосигналів.

– Добре. А інші країни? Де гарантія, що цей сигнал одночасно з нами не отримали і не розшифрували космічні центри Росії, Сполучених Штатів чи Китаю?

– Гарантії, звичайно, немає, але щось мені підказує, що ми отримали цей «данайський» дар невипадково.

– А якщо без загадок та двозначностей? – Цимбаліст навіть здригнувся, почувши той крилатий вислів.

– Якщо без загадок, то в управлінні гадають, що це було зроблено навмисне і з розрахунку на те, що наш уряд не вживатиме екстремальних заходів. Ти ж, підполковнику, знаєш, що ми за народ, і яка у нас ментальність?

– Яка у нас ментальність?

– Гм, яка... – Порохненко криво усміхнувся. – Хуторянська, ось яка! Держава зараз процвітає, люди багатіють, економіка працює на сто і один відсоток, приплив валюти у національні банки досяг критичної межі. За таких умов наш уряд не погодиться на застосування крайніх заходів. Бо це все – гаплик для України! Тому ми обов’язково шукатимемо найлегших і найбезкровніших засобів вирішення ситуації, що склалася, отже, можемо припуститися помилки. А ті потвори, певно, лише на це і розраховують. Разом з тим, застосувати якусь особливо руйнівну зброю в умовах місцевості теж неможливо, адже це «Південмаш» – окраса нашої військової космічної потуги. Ми стільки років і з такими зусиллями розбудовували його, просуваючи на світовий ринок наші послуги у космічних та інших військових технологіях, що якщо зараз зруйнуємо хоча б дещицю усієї цієї піраміди, наслідки будуть непередбачувані – як для нашої економіки, так і для нашого народу. Тому, брате, – майор пильно поглянув Цимбалісту в очі, ніби звертався до нього як до свого найближчого родича, – перед тобою стоїть дуже важливе завдання: якнайшвидше, якнайтихіше і якнайбезкровніше знищити усю ту гидоту і повернути роботу об’єкта у звичайне річище!

– Можна було цього і не пояснювати, сам розумію! – похмуро озвався Цимбаліст і відвернувся до вікна, поглянув назовні, ніби його і справді зацікавили місцеві краєвиди.

Фургон піднімався угору. Обабіч вулиці стояли нові, ошатні будинки, що зводились ще у перші роки незалежності за програмою молодіжного будівництва. Посередині вулиці йшла трамвайна колія, якою вгору та униз рухались трамваї, що їх за конверсією почали виробляти на цьому самому «Південмаші» одразу ж після перших зразків вітчизняних тролейбусів.

– Цікаво, а як ви збираєтесь приховати від громадськості факт перетворення працівників заводу у позаземлян? У них є родини, зв’язки, родичі напевно схочуть дізнатися правду. – Підполковник іронічно поглянув на Порохненка.

Запитання Цимбаліста було доречним, проте майор у відповідь лише усміхнувся.

– Це справа техніки.

– І все ж таки, як?

– По-перше, у нас шахтарі мало не щомісяця гинуть, але ми про те майже нічого не знаємо. По-друге, об’єкт режимний, а зарплати високі – навряд чи родичі ставитимуть багато запитань, коли отримають добру компенсацію. Ну, і по-третє...



Володимир Сіверський

Відредаговано: 19.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись