Його зухвала дівчинка

Розділ 7.1

Мене ніколи не било розрядом струму. Ніколи раніше, тому що зараз, у цю саму секунду зі мною відбувається те, що я можу схарактеризувати лише як удар струму. Тільки те, що мене вдарило не по-дитячому.

Роберт торкається своїх губ до моїх. Ні, він мене не цілує, лише злегка торкається. Здається... Він чекає, щоб я сама потяглася до нього. І, чорт його візьми, мені до жаху хочеться це зробити. Всередині все починає закипати, а в голові з'являється стільки думок і всі далеко не найпристойніші. Але в голові дзвенить лише одне - “не смій це робити. Не здавайся."

Погляд хлопця пропалює мене наскрізь. Здається, варто мені трохи нахилитися вперед, дати хоч один привід вважати, що я на це згодна і він на мене накинеться.

Ковтаю, намагаюся викинути з голови думки про те, що мені страшенно цікаво які на дотик його губи... а про їх смак я взагалі мовчу. Звідки у мене в голові взагалі такі думки з'являються? З якого часу мене стало таке цікавити?

Гаряче дихання лоскоче губи, запах хлопця дурманить і крутить голову, а я все ще намагаюся чинити опір власним бажанням.

- А ви дивлюся без мене вирішили почати? - Дзвінкий голос Патріка змушує мене відсахнутися від Роберта в ту ж мить. Я різко подаюсь назад і на мій подив пальці хлопця розтискаються на моїх руках, відпускають, більше мене не тримають.

- Ти б ще через дві години приперся, коли б за тебе все зробили, - Роберт визвіряється на Патріка і я бачу, як брови хлопця злітають.

- А був варік того, що ти сам тут все вимиєш? Ти б попередив, приятелю, ми з Алісою пішли кави б бахнули, - ці два півні знову починають стрибати один перед одним, а я зовсім не можу взяти себе в руки. Серце до цього часу колотиться як божевільне, щоки горять так, що у мене навіть не залишається жодних сумнівів, що я зараз червона як рак.

- Був варік, що я тобі вріжу, так що раджу не нариватися, - Роберт сердито гарчить, а Патрік у відповідь тільки задоволено шкірить зуби. Здається, цим двом подобається спілкуватися саме в такому річищі.

Господи, ну і як мені цих двох утихомирити? Що зробити, щоб вони перестали кусатися і нарешті взялися до роботи?

- Роберте, - а от цей голос уже належить не Патріку. Невдоволений і примхливий.

Ми всі втрьох обертаємося туди, звідки звучить цей голос і дивимося на козу, яка невдоволено надула губи й дивиться на мене так, ніби я їй щось винна. Як же я могла забути, що Роб тут був не один? Ну, звичайно ж вийшла його розмальована лялька Барбі й тепер чимось незадоволена.

- Мені ще довго чекати? Чи ти про мене забув? - Все що я можу зараз зробити, так це закотити очі й зірвавшись з місця помчати до відра, яке через придурка Роберта знову стало порожнім. Звичайно, сам Роб навіть не думає зрушуватись з місця, а його туша мені заважає забрати відро і тому я зовсім не соромлячись штовхаю його в спину і коли він нарешті зрушується з місця хапаю відро за ручку.

- Ти зовсім знахабніла?! - Роберт тут же розвертається і гарчить на мене.

- Я не збираюся сидіти тут до ранку, у мене ще купа справ. Тож: або виганяй її звідси, або нехай вона бере ганчірку і починає щось робити!

– Я?! - Нахабна дівчина починає моргати віями з такою швидкістю, що вони ось-ось відклеяться і впадуть прямо на підлогу.

- Патріку, складеш мені компанію? - Розтягую губи в посмішці й розвернувшись до хлопця кокетливо на нього дивлюся. Ну а що? Не самій же мені вдруге тягти це відро до спортзалу.

- Звичайно, - хлопець відразу підходить до мене і забирає відро, - а у вас я вже дивлюся тут розминка була? - Він окидає поглядом мокрий прикид Янга і знову шкіриться.

- Я тренувався, на відміну від деяких, у мене є плани на цей сезон, - Роб вимовляє це таким тоном, що навіть я починаю сумніватися, що він мокрий не від того, що я його облила, а від того, що він наполегливо займався.

Хлопець з незворушним виглядом підхоплює пальцями футболку і відразу її з себе стягує. Я думала, що сьогодні мене вже нічого не зможе шокувати, але як же я помилялася... 

Очі самі ковзають торсом Роберта, по кожному кубику його преса, і я відчуваю, як мої щоки знову починають палати. А я ж бачу його без футболки далеко не вперше... От тільки чому зараз реагую на нього зовсім по-іншому? Чому замість того, щоб уколоти його черговим жартом, мені хочеться підійти ближче і пройтися пальцями по кожному кубику його преса?

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше