6

Камос був малим хлопчиком. Він був племінником Фоніса, старшим сином його сестри Секененри. Саме на долю його і його нащадків випаде найбільша перемога над ворогами, що призведе до повного звільнення Єгипту з під влади чужоземців. А поки що він був восьмирічним хлопчиком.

– Мамо, скажи мені, хто такі гіксоси?

– Де ти чув це слово?

– Наші жреці його вимовляли.

– Ти знову вештався в храмі. Що ж … Гіксоси, синку, це дуже погані люди. Вони дикі. Вони варвари. Вони захопили частину нашого Великого Нілу. І тепер вони там правлять.

– А чому вони це зробили?

– Бо вони сильніші. У них є зброя. Є сила. Вони можуть.

– А хто там жив до цього?

– Люди. Такі самі люди як і ми. Просто вони мали іншого, свого правителя. А ми свого. А тепер вони його не мають. Тепер ними правлять інші.

– То вони такі самі як ми? Це означає, що вони теж єгиптяни.

– Так, Камосе, ми всі єгиптяни.

– А ці гіксоси, хто вони? Звідки вони взялися?

– Вони прийшли з пустелі. Це кочові племена, котрі не мають ані великих будівель як в нас, ані храмів, ані палаців. Кажуть, вони прийшли з далекого краю землі.

Розмову перервав прихід Фоніса.

– І чим же моя сестричка займається тут?

– Мама розповідає мені, хто такі гіксоси – втрутився в розмову малий Камос.

– А тебе, принце здається ніхто не питав – дещо твердіше сказав Фоніс – Люба сестричко нам слід поговорити.

– Звісно – відповіла Секененра. Вона знала, що братик вже придумав якийсь новий план. І тому спішить поділитися спершу з нею. Щоб гарно його обговорити, перш ніж давати йому право на життя.

– Вибач синку, у нас справи. Іди пограйся. Потім договоримо – і вона гукнула одну зі служниць, щоб та забрала хлопчика.

– То про що ми нині поговоримо, мій непосидючий братику? – гриво звернулася вона до Фоніса.

– Сьогодні ми поговоримо про тебе – байдужим тоном відповів той – Ми змогли добитися успіху одруживши мого сина з принцесою Пунту. Таким чином, ми отримали вихід у Велике море. А також і дорогу в арабію. В обхід гіксосів. Тепер залишається Куш.

– І?

– І нещасний син Піанхі.

– Ти натякаєш на…

– О, ти ще краще розумієш мене ніж хто не-будь інший. Саме так. Я…

– Хочеш, щоб я стала дружиною Кашти – байдужим тоном доповнила сестра – Що ж.. Від тебе все одно ніде подітися.

– Не іронізуй. Він не такий вже й поганий. Правда дещо молодший. Але це не страшно. Головне, що ти станеш володаркою Кушу.

– Що? Ти хочеш, щоб я покинула Фіви?

– Не все так плачевно. Тут може бути і небезпечно. А там ти отримаєш трон. І будеш царицею. Справжньою, повноправною володаркою держави. Я хочу тобі добра. Що ж в цьому поганого!

– А мій син?

– Кашта його признає своїм наслідником. Так, що ви повністю отримаєте контроль.

– Ти хитрий!

– Мав би дочку, тебе не просив.

– Ну звісно що так. Ти ж сів у Фівах не гірше ніш інші фараони. Хоч і розповідаєш усім про старі порядки і спільне правління номів. Та владу стягуєш в одні руки.

– Цить сестро! Геть жени такі думки з голови! Ми маємо владу. І влада нас любить. І треба користати з цього. Бо прийде інший. А хто знає яким він буде.

– Не переживай братику, якщо Кашта признає мого сина своїм наслідником то я готова на все.

– Я завжди вірив, що ти моя сестра. І що ти мене розумієш. Що ж … Тоді все вирішено.

Кашта був принцом Кушу. Він був гарним стратегом, сміливим воїном але ніяким чоловіком. Надто молодий, він не знав ще всіх хитрощів життя. Тому одруження з сестрою фіванського правителя для нього було цілком прийнятними.

Його амбітність була зосереджена на розбудові царства. І така «партія» була цілком гарною підтримко на даний час. Кашта не створював собі ілюзій про щасливе сімейне життя. Ні. Його цікавило дещо інше. Влада. Як і Фоніс, він хотів отримати владу. Хотів бути могутнім царем. І байдуже яким чином. Головною справою для нього був терміновий пошук союзників. А пропозиція Фоніса була просто прекрасна. Тож нічого дивного, що ці двоє зуміли порозумітися.6