It's life ( Це життя )

Вівторок


Сьогодні я проснулась швидше за Лару, тому мала можливість поспостерігати за тим, як вона спить. А спала вона дуже смішно, в дивній позі.
Оскільки було ще вдосталь часу, я вирішила, щоб вона поспала ще хвилин 15, поки я буду в душі.  Вийшовши з душу, я одразу пішла будуть старосту. А це виявилося не так і легко. Вона спала як убита. Розбудити її було практично не можливо.
- Ну чого ти? Дай мені поспати,- ледве вимовляла Лара
-Лара, нам на пари потрібно йти. Давай вставай. 
- Ще 5 хвилин
-Ніяких 5 хвилин, ти і так спиш вже задовго. Якщо хочеш вчасно на пари потрапити, то тобі треба рухатися,- підвищуючи тон, сказала я
- Ну ти й зануда. Якщо один день пропустиш, то нічого не станеться
- Тобі можливо нічого і не буде, а мені краще таке не практикувати

Через 10 хвилин вмовлянь, Лара таки встала з ліжка, пішла в душ і почала збиратися. Направду я думала ,що вона повернеться в свою кімнату, щоб збиратись, але я була й не проти, щоб вона тут збиралася. 
Через хвилин 30 ми вийшли з гуртожитку і попрямували в кафе, щоб поснідати. 
- Блін, у мене просто голова розколюється. Якби знала, що так погано буде, то б не пила ,- скаржилася Лара
- Ну тепер маєш урок, що пити, коли у тебе пари на наступний день не варто.,- жартувала я
- Не умнічай,- жартома відповіла Лара,- до речі, ти не така вже й погана
- Я прийму це за комплімент,- мовила я
- Тільки будь обережна ти знаєш з ким,- уже не так весело сказала Лара
- Чому? Всі кажуть бути обережною, не потраплятися йому на очі, а причини ніхто не каже. Що таке? Що ви всі приховуєте?
- Та нічого ніхто не приховує, просто ти не знаєш цієї людини і краще тобі його не знати
- Ти ж знаєш, що моя цікавість переможе? Потім буде пізно, якщо ніхто не розкаже, що мене чекає,- з ноткою роздратування сказала я
- Йой, все ти хочеш знати. Давай, коли прийдем в кафе, то я тобі все розкажу 
- Обіцяєш?
-Обіцяю

Коли ми прийшли в кафе, то я помітила,що за барною стійкою стояв інших хлопець, не Томі. Дивно. А де ж він? Може щось сталося? Це вперше, коли я не побачила його в цьому кафе. Потрібно буде йому написати і дізнатися чи все добре.
Замовивши собі каву, ми зі старостою сіли за столик.
- Ну давай, розповідай
- Я думала , що ти все таки відстанеш від мене,- жартуючи сказала Лара
- Не на ту напала
- Добре, добре. Слухай. Ти вже мабуть знаєш, хто такий Майк. Його батьки дуже багаті. Вони спонсорують цей навчальний заклад. Ну не тільки його батьки, але саме вони дають найбільшу частину коштів. Ну він відповідно ріс дуже розбалуваним: дорогі машини, не одна квартира, круті подорожі, ну цей список можна продовжувати безкінечно. От він і вважає, що йому тут все дозволено. Ніхто з викладачів до нього лихого слова не промовить. Адже знають, що залишаться без роботи, якщо Майк розкаже батькам про них. Але Майк розумний. Так, він не вчиться майже, але назвати його тупим не можна. І всі студенти знають, що переходити йому дорогу не треба. Декілька вже знають чому. Були різні ситуації: коли в когось чомусь-то ламалась машина, когось не допускали до іспитів, хтось на собі відчув удар Майка, а тим тому найбільше не повезло- вже тут не вчаться. Тому, якщо ти так дорожиш своїм місцем тут, не стикайся з ним.
- Це просто жах якийсь. Через те, що якийсь ідіот так собі хоче- інші залишаються без місця навчання, страждають. Він ненормальний,- з великою злостю говорила я
- Я знаю, але ніхто нічого зробити не може,- сумно сказала Лара.

Я просто шокована. Я не помилялася, що той Майк таки бовдур. Розбещений ідіот. Гадає, що він пуп Землі, а насправді і бруду під нігтями не вартий без своїх батьків. Як же він мене бісить. Тепер я ще гіршої про нього думки.

Посидівши ще трішки в кафе, ми з Ларою пішли на пари. Перша пара у нас макроекономіка. Я сіла за парту, якраз коли зайшла викладачка. Вона зараз буде робити опитування. Я не переживала, адже все вивчила добре. Я ввечері робили ті задачі сама, тому не боялася, якщо мене спитають.
Викладачка таки викликала мене до дошки. Але коли я виходила вперед, то хтось з одногрупників підставив мені свою ногу, через що я впала і добряче вдарилася. В наступний момент я почула як всі одногрупники просто сміються з мене. Просто регочуть. Я обернулася, щоб подивитися хто ж це поставив мені підніжку. І я не була взагалі здивована, коли побачила, що це була Моніка. Ну звичайно, хто ж іще. Ненавиджу її. Що я їй зробила? 
Але найбільш обідно було те, що Лара сміялася як і всі. Мені було дуже неприємно, адже я думала, що ми зможемо стати подругами, але я помилилась. Вкотре.  Піднявшись з підлоги, я не могла зібрати себе докупи. Не могла навіть зробити завдання, яке мені задала викладачка. Тому отримала 3, хоча думала , що буду мати 5, адже я так люблю цей предмет. Я була зла на себе і на всіх. Що це за несправедливість така. Чому це все зі мною відбувається. Під закінчення пари, викладачка дала всім завдання, щоб ми розбились на групи по двоє людей і робили практичну роботу. Я для себе вирішила, що робитиму їх сама. Але після пари до мене підійшла Лара 
-Еля, давай разом робити практичну?
-Ні, я сама її робитиму
- Що? Але чому? Ти що обіжаєшся на мене? 
- Ні
- Але ж я бачу. Ну чого ти? Ну твоє падіння було дійсно смішним. Ніхто ж не глузував з тебе, ми просто розрядили обстановку,- намагалась виправдатися Лара
- якби це був хтось інший, то я б ще повірила, що це для підняття настрою, а так як це я- то це прямі насмішки і знущання,- злосно відповіла я
- Ну чого ти? Це не так. 
-Саме так,- крикнула я я пішла. Не хотілось нікого бачити в цей момент.

Я вийшла в коридор дуже зла. Злість просто заполонила кожен сантиметр мого тіла. В коридорі я побачила Моніку та Ему з Кейт. 
Не знаю відколи я така геройка, але я підійшла до них.
- Для чого ти це зробила? ,- крикнула я до Моніки
- Бо мені так захотілося. Якісь проблеми,- відповіла одногрупниця
- Так проблеми. Але не в мене, а в тебе. З головою
- Що ти сказала? Думаєш найрозумніша тут? Ти свій рот будеш відкривати на рівні ширінки, а не до мене, поняла?,- вже теж зі злостю відповіла Моніка і я помітила, що вона не на жарт розізлилася. Я вже бувало подумала, що вона мене вдарить, але вона, на щастя, не зробила цього.
-Свій рот там будеш відкривати ТИ, тому що більше нічого не вмієш
- Що ти сказала? Думаєш така смілива?...,- кричала Моніка, вона хотіла ще щось сказати, але біля нас проходив декан, тому вона замовкла. 
-Що у вас тут відбувається?,- крикнув декан,- знову якісь розборки?
- Ні, ми так навчання обговорюємо,- скромно відповіла Моніка. Я думала ,що вона утне щось подібне як вчора зробив Майк, але вона промовчала, чого я не очікувала від неї.
- Тоді попрошу тихіше обговорювати або в іншому місці,- сказав декан і пішов
- Ми розмову не закінчили,- крикнула наостанок Моніка і пішла з подругами далі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше