Розділ  8

 ✴✴  Розділ   8 ✴✴

   З одноповерхової будівлі на зустріч вийшов чоловік середніх років. Він був явно радий побачити людей що щойно приїхали. 

   - Серхіо, Арман! Я такий радий, що ви так швидко змогли повернутися в місто. Вибачте, що потурбував та без вас ніяк. Ви ж розумієте.

   - Звичайно, Альфредо. Не турбуйся, це ж робота. Ти правильно зробив що подзвонив. - Серхіо стис руку чоловікові вітаючи його.

   - Знайомтеся, це Олівія. Вона наша гостя і дуже дорога особа. - Серхіо обійняв за плечі дівчину, тим самим дав зрозуміти всю серйозність його слів.

   - Так, так. Звичайно, Сеньйорита Олівія, дуже радий знайомству. - Альфредо ніжно стис ручку дівчини. - Почувайтеся, як вдома.

   - Можна просто Лія. Дякую вам і обіцяю що заважати не буду. - дівчина з цікавістю розглядала чоловіка. Темне волосся, яке трошки завивалося було вкладене в зачіску, що дуже пасувала йому. Легка сивина вже срібною павутинкою осіла на скронях. Та навіть вона була як родзинка образу Альфредо. А блакитні очі чоловіка, який скоріше за все вже розміняв сороковий десяток все ще світилися юнацьким запалом. Цей запал і обов'язковий догляд за собою та своїм зовнішнім виглядом були відмінною рисою всіх іспанських чоловіків. 

   - Друзі цих двох молодиків не можуть заважати. Тим паче в їхньому же магазині. - Альфредо усміхнувся.

   - Так, Лія, доки цей велелюбний управляючий  не почав підбивати до тебе клинці, давайте пройдемо до середини та займемося справою. Заразом і познайомишся з одною гілкою нашої сімейної справи. - Арман попрямував в магазин.

   - Раді Вас бачити в “joyería familiar” - магазинчику сімейних коштовностей. - голос Альфредо виражав гостинність. Проте гостинність ця не була фальшива. Складалося враження, що чоловік вітає не людину, яку побачив вперше в житті, а давнього сімейного друга якого давно не бачив.

   Дівчина роззирнулася. Це виявився ювелірний, проте зовсім не такий до яких звикла Лія вдома. Магазинчик був дуже затишний. Тут не було звичних прилавків на яких, під склом, розкладалися ювелірні вироби. Інтер'єр нагадував скоріше затишний жилий дім. Під однією зі стін потріскував камін. На ньому поміж вазонів з гарними квітами, свічок та рамок з фотографіями стояли підставки на яких красувалися  срібні та золоті ланцюжки з дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням. Поруч з каміном розмістили книжні шафи, що доверху були забиті книгами. А з іншого боку стояв туалетний столик. На ньому крім парфумів чоловічих та жіночих серій були розставлені сережки та каблучки. Третя стіна була прикрашена картиною. Під нею стояла гарна бежева канапа. Ансамбль їй доповнював скляний столик зі стосом різних журналів на ньому. 

   Олівія була вражена тим, що всі прикраси можна було сягнути рукою, приміряти, оглянути. І це при тому що в магазинчику, окрім щитка сигналізації біля вхідних дверей, не видно було хоча б сліду від присутності охорони. 

   - Що бажає наша гостя? Чай? Каву? Можливо щось міцніше? - Альфредо підвів її до канапи та, дочекавшись  доки дівчина вмоститься, продовжив: -Можливо тістечка чи цукерки? Також є канапе або ж фрукти на вибір Клієнта.

   - Оце так. У вас все так продумано. Проте чому немає охорони? Не боїтеся, що ваш дивовижний магазин просто обчистять. Причому винесуть не тільки коштовності, а й всі побутові речі, адже вони просто шикарні. - дівчина все ще була шокована від організації та творчого підходу до реалізації цієї ювелірної крамниці.

   - Вона дійсно неймовірна. Розанна за перші дві хвилини перебування в  “joyería” встигла переміряти чи не пів асортименту. І навіть намагалася  розкрутити Серхіо на подарунки. - Арман поплескав старшого брата по плечу.

   - Розумієш, Лія, клієнтура даної крамниці обрана. Нашими Клієнтами можуть стати тільки люди, які переступили певну цифру у своїх накопиченнях і вона повинна мати більше ніж три нулі. - Серхіо поставив на столик перед дівчиною піалу з виноградом і персиками.

   - А хто така Розанна? - Лія помітно засмутилася почувши це ім'я.

   - Дівчина, що я по своїй помилці запросив погостювати у себе. Не переживай, вона не витримала довше трьох днів і втекла сама. Розі зовсім не конкурентка тобі. - Серхіо нагнувся до дівчини та поцілував її руку.

   - Вона не просто так втекла. А втекла тому що мій брат - скнара. За її словами Серхіо обмежився за три дні перебування разом лиш трьома букетами троянд. Він навіть не запросив її у наш родинний маєток, а вона ж так надіялася не тільки купатися в розкошах, а й стати сеньйорою Омерою….

    Арман остаточно заспокоїв дівчину.

   - Розанна не заслужила цього. В ній я помилився. Давай продовжимо розповідь трошки пізніше. Нам з кузеном потрібно прийняти важливу партію нового товару. А ти поки що відпочинь і склади список питань до нас з братом. - Серхіо знову обдарував блондинку своєю теплою посмішкою. І перевернув табличку на вході. Офіційно магазин зараз був зачинений. 

    Чоловіки вийшли в маленькі двері, що були розташовані між книжними полицями. За декілька хвилин Арман повернувся з тацею. На ній красувалася чашка ароматного чаю, відкрита щойно коробка цукерок, ноутбук та ваза з квітами.

   - Дозволь, я трошки побуду твоїм офіціантом. Обіцяю не надовго. - і він виклав вміст таці на стіл.

   - О, дякую. Я почуваюся немов важлива персона. Проте повинна попередити про те, що не маю таких заощаджень, які мають інші ваші клієнти.

   - Не турбуйся про це. Тобі дозволяється практично все. Не так просто представниці прекрасної статі позбавити мого брата спокою. В тебе це вийшло і я не здивуюся, якщо ще до наступної поставки товару Серхіо тобі освідчиться.

   - Ну ти й загнув. Така фантазія, ти випадково не сценарист - фантаст? - Олівія знічено опустила очі.

   - Сама побачиш. А зараз ні про що не турбуйся і відпочивай. Хвилин двадцять і ми у твоєму розпорядженні. Якщо щось - клич. Ми за стіною, в робочому кабінеті. - І Арман знову зник.