Розділ 18

✴✴  Розділ  18 ✴✴

   Сухе повітря пустелі пройшлося по обличчю своїм гарячим подихом. Лії довелося зажмуритися що б пісок не потрапив в очі. 

   - Хай би тебе чорти вхопили! - не змогла втриматися вона. - Калі, я звичайно розумію, в тебе своя дуже важлива справа і я жодним чином не сперечаюся з цим фактом. Проте будь ласкава хоч трошки рахуйся  з тим фактом, що в мене є особисте життя. Або я дуже хочу, що б воно було в мене. І бажано без пригод по типу переміщення в часовому континуумі. Я не маю поняття зеленого як там це все було у вас на божественному рівні, проте нинішнім чоловікам не дуже прийде до душі розповідь про те, що в тіло його дівчини перебуває душа безсмертної невідомо скільки столітньої богині.  

   Щойно порив сухого, подразнюючого шкіру вітру стих дівчина, витерши очі й пригладивши розтріпану вщент цим поривом зачіску, зробила декілька кроків та озирнулася навкруги.

   - І що ми тут маємо? Чи не можна було дати в комплекті зі старовинними магічними прикрасами хоча б якийсь навігатор. Це б значно спростило процес розуміння ситуації. - розмовляючи сама з собою Олівія зробила декілька кроків. 

   Те що вона перебувала зараз в пустелі не становило сумніву. Проте що це за пустеля і в якому з трьох часових ліній дівчина опинилася сказати вона не могла. На жаль Лія не запам'ятала який з трьох каменів на її намисті переносив в який проміжок.

   - Що ж давай спробуємо хоча б кудись вийти. Можливо мені, з твоєю допомогою звичайно, видасться можливим швиденько розправитися з поставленою на сьогодні задачею, а це буде означати швидке повернення до звичного для мене життя. Між іншим, у мене зараз побачення. З чоловіком. І він мені дуже навіть подобається. Калі, ти пам'ятаєш таке почуття як захоплення чоловіком який знаходиться поруч з тобою? Пам'ятаєш почуття закоханості? Метелики в животі, ендорфіни в голові, тахікардія… Я правда сумніваюся, що ти розумієш що це таке.

   А завдяки ось таким твоїм витівкам тепер мені доведеться  вигадувати щось правдоподібне, що б хоч якось можна було пояснити  чому замість того, щоб плавати у приватному басейні й насолоджуватися видом Каталонії з висоти пташиного лету, я лежу зараз десь без свідомості. І знаєш що? Я більше ніж впевнена, що Серхіо дуже стурбований даним фактом.  - бубнячи собі під ніс Олівія вийшла до стародавнього і дещо занедбаного храму.

   -Так, щось мені підказує що ми з тобою прийшли за потрібною адресою. - Лія підійшла ближче. 

   На зустріч дівчині з храму вибіг монах.

   - Дівчино, тікай звідси. Біжи, Рятуй своє життя, адже демони наслали на цей храм своє прокляття. І вилилося воно в осатанілого від люті руйнівника.

   - Точно прийшли туди, куди потрібно. - Олівія зупинила ошелешеного чоловіка і спробувала хоча б трохи заспокоїти його. - Чому Ви так вирішили? Що трапилося? Вам потрібна допомога. - Вона вдивлялася в обличчя незнайомця, що було буквально перекошене від страху. Більш того на його обличчі та тілі то тут, то там виднілися глибокі рани схожі на подряпини. Проте значно глибші. З кожної  рани стікала незвичайно багряна кров. Було помітно неозброєним оком, що монах потерпає від нестерпного болю.

   - Моє бідолашне дитя, чим ти можеш зарадити в даній ситуації? Навіть безсмертні боги безсилі проти демонічного нашестя. Лихо спіткало цей край. Не буде тут ні щасливої долі, ні довгого людського життя. Потрібно забиратися якомога далі, поки ти ще жива. Біжи, дитино. Біжи поки цей вогняний демон з глибин пекла зайнятий поглинанням домівки божої. Адже якщо божественна тріада допустила руйнування величного храму, то скоріше за все демони вже взяли гору і над богами нашими. А це означає лише одне - скору погибель всього роду людського. Немає більше захисників і покровителів наших. Навіть Калі - найвеличніша з богинь відвернулася від людей. - при цих словах змучений  монах втратив свідомість.

   - А ці слова вже були зайвими. - очі дівчини в момент змінили свій колір. - Ніхто не сміє говорити, що я відвернулася від віруючих в мене. І вона впевненою ходою рушила в охоплений вогнем храм Шиви. 

   - Хто дав тобі право порушувати священний спокій даного вмістилища знань та віри?- голос розлюченої богині був схожий на гуркіт грому. Вона зупинилася в центрі головного залу в храмі. Якраз біля бронзової фігури свого багаторукого чоловіка. - Я є богиня гніву і богиня рівноваги, богиня справедливості і помсти. Ім*я моє Калі. І почувший це демон має лише одну можливість самостійно здатися та повернутися до господаря свого у світ нижчий. - богиня уважно оглядала приміщення в якому зараз знаходилася. 

   Божественну промову перервав регіт.

   - Так, ти - Калі. Ти - богиня жахливого вогню часу, богиня руйнації та смерті. Та зараз ти ще не у повній своїй силі. - навпроти дівчини з'явився  невеличкий на зріст демон з головою немовляти й ногами слона. На долоні своїй він втримував вогняний шар, яким забавлявся як дитина бавиться своєю улюбленою іграшкою.

   - Як ти смієш сумніватися в моїй силі? - богиня перебувала на піку своєї люті.

   - Я чув про тебе. І знаю, що для апофеозу твоєї могутності необхідно зібрати дуже багато полонених демонів, яких ти завжди тримаєш при собі.  Також я знаю, що на цей момент ти ще не досягла своєї мети. А це значить, що ти ще вразлива і мені під силу потягатися з такою богинею як ти.

   Очі білявки загорілися темним, страшним, спопеляючим всіх і вся поглядом.

   - Хто посмів тобі сказати таке?

   - Я думаю ти чула про нього. Так само як і він чув про тебе.

   - Варган…

   - Яка розумна богиня. - демон явно насміхався над своєю противницею не сприймаючи її серйозно. В цьому і була його похибка.

   Лише за мить демон був притиснутий до стіни. Він все ще намагався відбитися. Борсався та шипів під натиском могутньої богині.

   - Ти маєш всього-на-всього хвилину, що б розповісти мені де знайти Варгана? - вона підкреслювала кожне сказане слово.