Павучиха

Січневий день, сповнений передріздвяних клопотів, заглядав у кожну оселю: білилося, прибиралося, готувалося до великого свята. Добряче перепадало як на чоловічі, так і на жіночі руки. Тітка Марія, знаючи, що сьогодні на посиденьки зберуться в їхній хаті дівчата, дістала зі стодоли в'язку житніх стебел, припасених ще з літа. 
- Добривечір, тітонько! - продзвеніло за спиною знайомим голосом.
- І тобі нехай вечір буде добрим, Оленко, - причиняючи двері, привіталася.
Дівчина здивувалася: "Упізнали?"
Марія, взявши в'язку, підійшла до Олени і промовила: "Сподіваюся, доню, що по м'ясницях у нашій хаті дзвенітиме твій голосочок".
Побачивши, як та зашарілася, вдавано запитала: "Чи, бува, не передумала?"
- Не передумала, не передумала, - ніяковіючи відповіла. - Давайте я вам допоможу.
Забравши стебла, подалася до хати, звідки доносилася колядка.
- Гарну пару підібрав Микола, - глянула вслід Марія. - Привітна, працьовита, сердечна.
У хаті кипіла робота. Нарізавши стебла соломи різної довжини, дівчата очікували на Павучиху. Саме на Гната, на другий день січня, традиційно бралися за створення різдвяних атрибутів: "павуків", "їжаків", "голубів".
Марія була знана майстриня. Її солом'яні дивовитвори ширилися по всьому світу. Відколи пішла на пенсію, це заняття приносило задоволення, відчуття затребуваності й невеликий підробіток. І вже третій рік, як відроджує мистецтво створення павуків. Побувавши на Коломийщині, де не одне десятиліття зберігається традиція виготовлення цієї прикраси, вона втратила спокій. Згадуючи, як у дитинстві бабця Ярина навчала премудрості сільських, відновила процес. 
- Благословіть, матінко, обрядодійство розпочати, - звернулася Олена до Марії й подала їй чотири добірних житніх стебел однакової довжини. Павучиха, взявши в руки соломинки, дмухнула на них, витягла з кишені клубок і протягуючи нитку через порожнини, вправно сформувала фігурку.
- Початок є, а тепер у твоїх руках "снування світу", - сказала зі знанням справи майстриня, передаючи ромб. 
Дівчата взялися за роботу. Марія спостерігала за рухами Олени й тішилася: "Проворні рученята має. Буде лад усьому давати".
Юнки жартували, колядували, майстрували. За годину на столі виросла чималенька купка виробів. 
Марія взяла павука, створеного руками Олени, обдивилася й запропонувала: "Давай, доню, прив'яжемо твоє створіння до люстри". 
Дівчина хвацько залізла на стільчик, який турботливо підставила Марія, й уже за мить звисав павук. У центрі була розміщена найбільша фігура, яка складалася із кількох мініатюрних ромбиків. З боків Олена долучила ще декілька "павучків", обмотаних різнокольоровим бісером. Скрипнули двері.
До хати зайшов Микола, впустивши знадвору холодне повітря. Павук почав повертатися в різні сторони, справляючи враження живого.
- Щоб так твоє життя вигравало, як виграє намистинками павук, - побажала Павучиха. 
- У цьому не сумнівайтеся, мамо. Усе зроблю, щоб жили щасливо! - впевнено відповів юнак. Глянувши закохано на Олену, попросив: "Вийди на хвилиночку, маю справу". 
Накинувши на плечі куртку, вийшла за коханим.
- Готуємо вертеп. Думаю, що цьогоріч варто долучитися до дійства. Що скажеш? - з надією глянув на дівчину.
- Однозначно, - погодилася Олена. - Стільки ще нашого, поки неодружені. 
Виховані на традиціях, вони їх дотримувалися.
- Ти мене дочекайся, - прощаючись, попросив Микола. - Проведу додому.
- Та які там проводи. До хати рукою подати, - ніжно промовила дівчина і зникла за дверима. 
Робота кипіла. Гнат покваплював дівчат. Хто завершував із павучками, а хто взявся за "іжачків" чи "голубів", яким належало особливе місце в різдвяно-новорічній обрядовості.
Традиційність.