Каміла

Друга частина

На ранок Каміла прокинулася  близько одинадцятої. Встала та зрозуміла, що готувати чоловіку сніданок запізно. «Чого він мене не розбудив?» - з такими думками вийшла у коридор. Дійшовши до кухні, побачила, що будинок майже порожній. Навкруги стояла тиша. В кухні знайшла повідомлення від Катерини Семенівни – на холодильнику висіла записка «Я пішла на закупки». Каміла заварила собі чай, та полізла у холодильник по ковбасу. Раптом прислухалася, на першому поверсі дзвонили у двері, потім почула, що якийсь чоловік відчинив. Вийшов у коридор побачила, що до неї підіймається охоронець та тягне чималий кошик квітів – червоних троянд. У квітах знайшла картку, на якій Арман власноруч написав – «Прости!». «Ось так, мабуть, він звик спочатку ображати своїх жінок, а потім таким широким жестом вибачатися», - подумала Каміла. Квіти зовсім не торкнули її серце. Не можна так з людиною поводитися. Не можна прощати приниження. Вона це розуміла, а от як донести це до Армана не знала. Та чи потрібно це йому. Попрохала охоронця занести кошик у свою кімнату. Кімната запахла  солодким ароматом троянд. «Скільки їх тут, мабуть п’ятдесят, або більше?», - гадала дівчина. Повернулася до кухні та почала снідати. «Яке в мене порожнє життя. От чим зараз займаються інші багаті жінки?» - подумалося їй. Каміла вийшла з будинку на двір та почала думати, куди їй податися. Навколо дому була величезна територія. Перед будинком був красивий двір. З обох боків красиво зробленої доріжки були величезні клумби. «Це явно робили професіонали», - подумалося Камі. Придивилася та зрозуміла, що клумби були розраховані на красивий вигляд з верху. На них якраз виходили два балкони. Обидві клумби нагадували ручний годинник, де у центрі була така собі гірка з великими квітами, а як ремінець відходила доріжка з квітами  розміру маленького, призначеного немов для вишитого килима. У центрі обох гірок росли троянди, а ще якісь високі кущі квітів бузкового кольору, назви яких Каміла не знала, ще нижче квітка – Антирринум, потім різнокольорові Флокси, за ними фіолетова Шавлія. А от килим був викладений з різнокольорових петуній. Їх навмисно посадили купками  з різних кольорів. А такий собі кантик чи бордюр був з висаджених квітів – гребенів бордового кольору. Майже усі квіти були їй відомі. Бо її бабуся з Кропивницького – велика майстриня вишивати та поціновувачка гарних квітів. Колись вона вивчилася на озеленювача й знала про квіти майже все. Каміла ходила доріжкою та приглядалася до них. Раптом прийшла думка: «Я ж можу піти вишивати!». Кама згадала, що мати передала їй набір для вишивання, який вона вишивала до цього клятого весілля. Дівчина розвернулася у бік будинку та попрямувала назад у свою кімнату. Літні дні довгі, Каміла сіла за вишивання та не звернула увагу, що наближалася вже ніч. У кімнату постукали, а потім двері відчинилися та зайшла Катерина Семенівна. «Каміла, ви зовсім сьогодні нічого не їли. Чи приготувати вам якийсь салат та омлет?». Каміла погодилася. Кинула голку та подивилася на годинник у телефоні – була пів на десяту. Каміла вийшла з кімнату та запитала у помічниці: «Невже Арман ще не приходив?». Помічниця відповіла негативно. Дівчина сіла їсти але в середині було якось не по собі. «Щось я хвилююсь!» - поділилася вона із жінкою. «Нетребо. Арман може й пізніше повернутися. До одруження він й під ранок з`являвся», - поспішила та заспокоїти молоду дружину. Поїли, почекали, попили чаю, почекали. Кама пішла узяла телефон, набрала номер чоловіка. Телефон відповів, що абонент поза зоною досяжності. «Де він?» - вже схлипувала молода дружина, жаліючися матері. «Ну Камочка, ну зірочка, не плач! Приїде», - заспокоювала та доньку. О дванадцятій почалися дзвінки до лікарень. Насилу лягла та заснула. Зранку кинулася та вибігла у коридор, тихенько підійшла до його спальні та відкрила двері – кімната стояла порожня. «Чорт тебе забирай, чого я так хвилююся!» – розлючена Каміла  попленталась на кухню. Випила чаю та вирішила побігати навкруги будинку. Побігала. Стало легше. Повернулася додому. Потинявшись кімнатами, згадала про вишивання. Робота не йшла. Каміла нервувала, кололася весь час голкою, нитки плуталися та рвалися. Кинула. Раптом почула, що по коридору ходять якісь дівчата, виглянула. «А ми до вас!» - проказали в один голос дві білявки, віком трохи старші за Камілу. «До мене?» - здивувалася дівчина. Вона впустила у кімнату дівчат. «Ваш чоловік замовив нас, щоб ми зробили вам зачіску та макіяж. За дві години він чекатиме вас у ресторані», - розповіли про свій візит дівчата. Каміла була у шоці. Прийняла душ та сіла на стілець – віддалася у руки дівчат - майстринь. Майже за дві години на неї з дзеркала дивилася гарно підфарбована з  високою зачіскою жінка. Каміла переодягнулася у ту сукню, що придбала на передодні. А дівчата пішли. З-за дверей вона почула, як вони її обговорюють. «Така молода, та така обшарпана. Ти бачила, які в неї кола під очами, а яка сіра шкіра? Невже він їй не дає грошей на догляд? А може він її б`є?» - базікали, не соромлячись нікого.
У ресторан дівчину доставив власний водій. А вже у самому ресторані її зустрів Арман. «А ось і моя пташка прилетіла!» - гучно промовив він до інших гостей. Арман був у смокінгу, по ньому не було видно, що на передодні була безсонна ніч. Все в нього було добре. Чоловік був одягнений немов з голочки. Все дороге, сиділо на ньому, наче тільки, та на нього, зшите. Нові блискучі туфлі на ногах. «Коли та де він встиг переодягнутися!» - не могла збагнути Каміла. Підійшовши до чоловіка, Каміла відчула запах міцних чоловічих парфумів. Тут серед знайомих йому людей,чоловіків та жінок, він знов був як окраса програми. «Який він різний! Тут один, вдома зовсім інший», - міркувала дівчина, дивлячись за чоловіком.
Назад їхали з водієм. Каміла та Арман посідали позаду. Арман був напідпитку та почав у машині безсоромно чіплятися до Каміли. «Ну давай зараз. Давай!» - казав він їй та смикав за сукню. Каміла невміло від нього відбрикувалася. Це ще більше розпалювало чоловіче бажання. В будинок він вніс її на руках та попрямував відразу у свою кімнату. «Ні!» - прохала дружина. «Так!» - весело казав їй у відповідь. Кинувши її на ліжко Арман миттю скинув з себе й піджак й білу сорочку. Залишився у брюках. Каміла вдарилася об матрац та занила від болю в спині. Арман вже був над нею та стягував сукню. «Ти подивись, який швидкий!» - подумала Кама. Арман цілував її тіло та гарчав, що вона ніяк не заводиться. «Ну чого ти вередуєш?» - питав він її. «Тебе не було усю ніч. Я не спала. Хвилювалася. Турбувала рідню, шукала тебе у лікарнях!» - щиро поділилася вона своїми переживаннями. «Ну от я. Тут. Чого хвилюватися?» - тільки й відповів. Арман знов почав загравати до неї ніжно та якось по-дитячому. Знов пестив її волосся, обличчя. Та все з жартами та посмішками. Каміла відтаяла та дозволила собі розслабитися. Арман  ніжно торкався обличчя пальцями,дув їй на лоба, ніжно цілував у щоки та ніс. Потрохи спустився до грудей. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше