Шоста частина

Вона йшла по торгівельному центру на  високих підборах, повільно, наче вивіряла кожний крок. Каміла намагалася виглядати максимально спокійною та  врівноваженою. За нею, як завжди, крокували два охоронця -  два високих  чоловіка у чорних ділових костюмах. Каміла, як надумала, завернула  спочатку у відділ  парфумів, погуляла ним, та вийшла без покупок та без емоцій. Хоча в душі, їй весь час здавалося, що усі на неї дивляться. Що будь який перехожий може легко зазирнути в її мозок та збагнути, що вона задумала. «Втрачаю даремно час!» - казала вона сама собі та водночас пригальмовувала себе, щоб все здавалося, що вона приїхала на звичайний шопінг, який приносить задоволення  чи не усім жінкам на планеті. Нарешті наблизившись до магазину, з якого вона планувала робити ривок, зайшла у нього. Поблукала між вішалками з одягом, а тут продавалися переважно джинси та джинсовий одяг, жінка обрала собі модель. Покрутивши штани в руках, понесла їх до примірочної. Тут вона миттєво поміряла їх та   переконалася, що вони їй личать та сидять на ній, як требо. Каміла, ще в своєму рідному вигляді, вийшла з примірочної та підійшла до каси. «А можна мені піти в обновці?» - запитала в продавчині. «Звичайно. Давайте, я зніму з них магнітний замочок!», - запропонували їй у відповідь. Каміла простягла джинси жінці та отримала  назад новенькі блакитні штанці. Каміла забігла назад в примірочну. Там вона стягла з себе свою довгу спідницю, спеціально одягнену для цього випадку та засунула у сумку, яку теж приготувала заздалегідь. Натомість з сумки витягла сіру футболку та мастерку таку ж сіру від спортивного костюму. Туфлі на підборах сунула у фірмовий пакет магазину. На голову натягла придбану руду перуку та нарешті подивилася на себе у дзеркало. На неї дивилася зовсім інша особа. Пофарбовані на передодні брови не видавали своєї хазяйки. Ніхто зараз й не здогадався, що дівчина – брюнетка. Вона покрутилася перед дзеркалом, роздивилася себе з різних боків та вдягнула сині кеди, які припасла на випадок втечі. Вийшла з примірочної та, ні на кого не дивлячись, вийшла, впевнено крокуючи, з магазинчику. Охоронці гуляли поруч та навіть не подивилися в її сторону. «Пронесло!» - проказала собі подумки та прискорилася наша втікачка. Коли вийшла з торгівельного центру, стала на порозі та роздивилася навкруги. В голові грала мелодія з кліпу Леді Гаги  «Bad romance» - «Оля, оля-ля-ля, рома, рома-ма-ма-а…». А на губах грала щаслива посмішка. Каміла роздивилася територію та побачила через дорогу невеличкий ринок. Бігом побігла до нього. Опинившись по той бік від торгового центру, перевела дух. Видохнула та повільно пішла рядами. Тут вона придбала пів палки ковбаси та шматочок сиру. Попрохала, щоб їй нарізала покупки на шматочки. Потім заглянула у крамницю, де продавався хліб. Придбала невеличку булку. По дорозі ще й купила пляшечку води. Все сунула знов у фірмовий  пакет, з якого витягла туфлі, які потім обережно поставила біля одного зі смітників. Вийшла з базару та опинилася біля метро. Спустилася у підземку та вже спокійно поїхала  на вокзал, в голові обмірковуючи свої наступні плани.

«Невже в мене все вийшло?!» - знов запитала у себе дівчина, коли вже стояла  біля квиткових кас. «Куди вам?» - голос касирки вивів її із замріяного стану. Каміла прийшла до тями та  голосом, що трохи  тремтів, проказала: «А який найближчий потяг? Може хтось від’їжджає саме зараз?» . «Так.  Зараз стоїть Харків-Львів. Ви встигаєте. Давати квіток?». «Так!» - майже пропищала від щастя  втікачка. Буквально схопивши та вирвавши із пальців  потрібний так їй саме зараз, жаданий клаптик паперу, Каміла  стрімголов понеслася  до потягу. На платформі  вона знайшла потрібний їй вагон та підійшла до провідниці, яка стояла у тамбурі та трималася за поручні двома руками. Каміла протягнула їй квіток. Та без емоційно подивилася на дівчину, потім на квиток та пропустила її в середину. Каміла пройшла по вагону, шукаючи своє місце. Місце виявилося не зручним, у самому кінці, збоку та ще й  на другій полиці. А їхати виявилося далеченько. Й ближче до вечора вона, прихопивши свою одну сумку, пішла переодягатися. Народу було повно повнісінько.  Якийсь  хлопець, який знаходився під нею, запропонував поки не настала ніч, сидіти в нього та скласти йому компанію. Каміла спочатку розгубилася, а потім погодилася. Хлопець назвався Олексієм. А Каміла вирішила, що краще не буде називати свого справжнього ім`я та назвалася іменем матері – Іриною. «Куди ти їдеш, Іринко? Поїхали зі мною.  Я їду до друзів у Мукачеве», - почав він залицятися до супутниці. «Та ні, дякую. Мене чекають мої подруги у Львові. Я краще туди», - весело відхилила вона його  дивну пропозицію. «Ти - зовсім не шукачка пригод, не  авантюристка. Не розчаровуй мене!»,-  знов заграючи до дівчини, промовив співрозмовник. «Ні. Я, геть, не  авантюристка. Вибач!» - відмовила йому дівчина та подумала: «Більш робити мені нічого. З одної халепи тікаю, щоб в іншу потрапити. Ні-ні!». Каміла витягла свій нехитрий пакунок з їжею та запросила до вечері Олексу. Хлопець миттю зірвався та приніс дві склянки чаю. Зі словами: «Не треба подяки» сів поруч та протягнув їй одну зі склянок. Попили чаю та хлопець допоміг Камілі-Ірині залізти на свою другу полицю.  Якось пережила ніч. У перуці було жарко. Але ж не могла вона її ось так при усіх зняти. На ранок розпрощалася із  новим знайомим, зійшла з потягу та опинилася на пероні геть іншого та незнайомого міста. «Ну що, втекла. А далі що робитимеш?» - звернулася подумки вона до себе.

Каміла йшла по центру Львова та роздивлялася навкруги. В  руках вона тримала газету, де було видно обведені ручкою кола. Це Каміла пообводила потрібні їй об`яви та тепер ходила по потрібним їй адресам. Побачивши потрібний номер на будинку, завернула туди. Зайшла у середину та привіталася. Їй так само відповіли. «А я з приводу роботи. Вам потрібен адміністратор у готель?» - запитала вона у першої ж жінки, яку зустріла на шляху. «Так!» - протягнула та, та зверху подивилася на дівчину. «Почекайте! Зараз я покличу нашого ейчара», - відповіли дівчині. Кама роздивилася навкруги. Нічогенький готельчик! Може хоч тут візьмуть мене? Мій значно гарніший, але ж… Її думки перервала якась жінка. «Це ви прийшли працевлаштовуватися?» - почула Каміла жіночий голос. «Так!» – відповіла  дівчина та пішла слідом за високою та худорлявою жінкою в білому діловому костюмі.