РОЗДІЛ 4

Не ламайте закритих дверей 

- Ви записані? – Маша порушує обтяжливу тишину.

Вона щойно відпустила клієнта і тільки встигла заварити каву.

- Можна і так сказати. – мене обслужить Анна.

Здригаюся від того як його вуста вимовляють моє ім'я.

- Анна нажаль зараз працює з іншим клієнтом. А я постараюся все зробити максимально професійно.

Здається подруга все зрозуміла та одного його погляду достатньо аби вона замовкла.

- Я почекаю, принеси мені віскі. – падає на диван виймаючи з кишені телефон.

- Вибачте, але у нас з міцних напоїв тільки кава з коньяком. –  максимально ввічливо відповідає Маша, хоча я бачу як її проймає страх.

- Тоді піди і купи. –  кидає в неї дві стодоларові купюри.

- За рогом є чудовий барбершоп. –  сама не розумію як з мене вилітають ці слова. – о Думаю там Вас обслужить краще.

Мені хотілося врятувати подругу від сорому.

- Ти що таке верзеш?! – вилітає Лариса Тимофіївна. – Та у нас найкращий салон в місті! –  вигукує. – Чим я можу Вам допомогти? – блимає до нього очима. А мені шипить – Звільнена.

- Мені рекомендували Анну, як чудового майстра, тому я почекаю коли вона звільниться. – підходить ближче до нас і галантно цілує руку шефині. –  от змій…

- Звісно, у нас працюють тільки найкращі. – кидає на мене швидкий недобрий погляд і я розумію, що звільнення відміняється.

За кілька секунд він на найдоступнішому прикладі показав, що з легкістю може зламати моє життя. І при бажанні відбудувати знову.

- Анно, не змушуй шановного пана Острозького чекати.

Мій язик прилипає до неба і я жестом вказує на жіночку в кріслі.

- Її забере Марія.

Мене оточили з усіх сторін і женуть у кут. Прикладаючи зусилля проковтую невидимий клубок у горлі і подумки призвавши Ангела-хоронителя, промовляю:

- Звільняєте. Я його стригти не буду.

На підтвердження своїх слів знімаю фартуха і кидаючи на диван виходжу. Якщо я зараз покажу слабкість то дам йому владу над собою. Я не хочу бути більше жертвою, ховатися скидаючись від кожного шурхоту. Господь вирвав мене з його рук тоді, врятує і зараз. З кожним кроком по метушливій вулиця моя сміливість росте і рівно до тих пір поки хтось не хапає за зап'ястя. У ніс вдаряє терпкий аромат болю, паніки і збочення.

- Чого Ви від мене хочете? – різко розвертаюся намагаючись вирвати від нього свою руку.

- В даний момент – поговорити. –  спокійно відповідає не відпускаючи.

- Правда? – я не вірю жодному слові.

- Правду я скажу тобі, коли  ми опинимося в більш сприятливій атмосфері. А то мене ще з минулого разу переслідує відчуття, що ти зараз кинешся під вантажівку.

- Для вас це не буде значною втратою. – не знаю сама звідки в мене такий прилив сміливості.

Сміється. Невідривно дивиться в очі контролюючи процеси в моїй голові.

- Незначною. Але не приємною. -  а вираз його обличчя говорить про апетитний шматок торта, який він не встиг скуштувати бо той впав у калюжу.

Сирітки пробивають і я відчуваю, як починають тремтіти коліна.

- Відпустіть мене, інакше я закричу.

- Як з тобою важко. – зітхає. –  Ну кричи, випустити емоції на волю. – біля нас зупиняється величезний, скоріш за все броньований, чорний з матовим покриттям кроссовер. Як тонкий натяк, що один невірний крок і мене в ньому попохоронять

- Добре, я згодна з Вами порозмовляти. – відступаю аби виграти час і підшукати варіанти втечі. – Тільки місце виберу сама і туди ми підемо пішки.

- Як скажеш. – послаблює хватку на зап'ясті. – Та нехай це буде нормальний ресторан, забігайлівки діють мені на нерви.

- А мені на нерви діють вони. – киваю в бік охоронців, що вийшли з авто.

Одним жестом він змушує їх повернутися назад і заглушити двигун. Його рука опускається нижче міцно огортаючи мою  долоню і ми починаємо крокувати вперед. Тіло немов дерев'яне, а нутрощі таки зав'язуються під гнітом страху. Вся привітність цього чоловіка і начебто згода на мої умови, говорять лише про те, що він намагається приспати мою пильність. Я прекрасно розумію чого він хоче насправді і приблизно уявляю, що мені запропонує. І ти з ним за руку, наче нести на собі сплячого пітона. Він ніжно тебе обіймає і довірливо тулиться та в будь-яку мить ти можеш стати його обідом.

Він щось говорить про духоту і запиленні вулиці, а я в умі повторюю слова молитви. Здається, що минула ціла вічність поки за поворотом показується пафосний ресторан. Заходимо в благодатну прохолоду штучно утворену дорогими кондиціонерами та задоволення від неї я не відчуваю. Метродотель, який мало калюжею не розпливається перед нами, проводить до віддаленого столика в кутку. Обережно оглядаю світле просторе приміщення і помічають скількох метрах двері котрі ведуть або на кухню або в туалети. Це чудова можливість піти по-англійськи. Вручає нам громіздкі книги з мені і запалює червону свічку.

- Аператив? – заглядає на мене і я проводжу погляд на чоловіка навпроти. Досі, навіть в умі не можу назвати його по імені.

- Мені віскі, а дівчині томатний сік.

Моє серце спотикається і знову пускається в забіг. Він не міг просто так вгадати мій улюблений напій. А це означає… шум у вухах посилюється і стає схожим на сичіння змій.

Мій смартфон вібрує у кишені і я усвідомлюю, що не взяла з собою ні сумочку ні гроші. На екрані висвічується усміхнене обличчя подруги та секунду повагавшись все ж скидаю дзвінок.

- Підніми слухавку, хтось напевне хвилюється. – промовляє він тоном турботливого батька.

Але його слова схожі на солодкий аромат колючої троянди, чиї шипи смертельно отруйні.

Негативно хитає головою і відводить погляд вбік.

- Ви, здається, про щось хотіли поговорити. Нагадую, чого ми сюди прийшли.

- Я би хотів тобі усе пояснити. Мені прикро, що ти бачила мене чудовиськом… насправді я не ґвалтівник і пальцем тоді б тебе не торкнувся, якщо б знав, що ти не попереджена. У мене немає пристрасті до БДСМ і я не фанатію від книжкового персонажа. Просто іноді хочеться розслабитися, спробувати щось нове, екстремальне.