5 (4)

— Він не посміє, — злісно шипіла мати трьох прекрасних дочок у той самий час, коли Льєн розповідав про лілії.

Ар'яна співчутливо підтвердила, що звісно не посміє. Тому що вивозити юних родичок у світ традиція освячена віками. І не якомусь кор-графу, чий син тільки дивом не порушив договір, порушувати цю традицію.

У процесі токування і всілякої підтримки одна одної Арьяна і Дорія так розпалилися, що відразу вирішили повідомити про свої міркування нешанобливому до традицій родичу. На чоловіка Ар'яни, який несміливо спробував нагадати, що вивезення дівчат у світ справа суто добровільна і не обов'язкова, жінки уваги не звернули. Вони вважали, що чоловіки у таких справах нічого не розуміють. І що кожна аристократка, що поважає себе, повинна побувати на королівському балу. Навіть якщо аристократизм, м'яко кажучи, є сумнівним і в будь-яких документах взагалі не враховується. Люди, які придумали ці документи, мабуть, не розуміли, що якщо донька нетитулованого аристократа виходить заміж за купця чи мага-міщанина, вона від цього не перестає бути аристократкою. І її діти успадкують благородну кров. І онуки. І правнуки. І навіть нащадки, які з'являться на світ через кілька тисячоліть.

Загалом, різні папери, на думку цих бойових жінок, придумали йолопи, які нічого не розуміли в спадщині.

Кор-графа, як на зло, у кабінеті вже не було, та ще й якийсь жалюгідний секретар наважився зухвало дам спровадити, розпаливши їхню рішучість ще більше.

Потім почав бити дзвін і пані зрозуміли, де нешанобливого родича шукати. Вони, ледве стримуючись від того, щоб неаристократично побігти коридором, поспішили до центральної брами і стали видивлятися кор-графа, який кудись сховався від їхнього праведного гніву.

Кор-граф, нажаль, сховався добре, зате пані угледіли його нешанобливого сина. А біля нього ще й руду дівку, її не менш рудого опікуна, викладачку, яка багато уявила про себе, та її ученицю-дикунку. Компанія на дам вплинула, як червона ганчірка на бика, і вони рвонули до неї, розштовхуючи слуг і ледь не відтоптавши лапи собакам.

— Та як ви посміли? — обурено спитала Ар'яна, першою дійшовши до Льєна з компанією.

Хлопець замість того, щоб засоромитися, тяжко зітхнув і став демонстративно дивитись на мисливців, які розсаджувалися по конях.

Викладачі переглянулись і знизали плечима.

А руда дівчина обдарувала дам таким поглядом, ніби тільки й чекала їхнього приходу і вже заготовила для них вогню.

— Що ми посміли? — ввічливо запитала дикунка.

Жінки переглянулися, якось відразу зрозумівши, що висувати претензії цій компанії щодо того, що когось не хочуть везти на бал, якось недоречно. Хто-хто, а рудий викладач і сам на той бал не потрапить за жодних умов.

Довелося дамам озирнутися, знайти кор-графа, що нахабно стояв на балконі, і поспішити туди.

— Я б давно їх отруїв, — задумливо сказав Яс, виринувши з натовпу з котом на руках.

Льєн знову тільки хмикнув.

***

Принців на полювання проводжали як на війну. Принаймні у Джульєтти склалося таке враження. Вона теж трохи помахала долонькою, помилувалася кіньми та швидко занудьгувала. Тому почала дивитися не лише на тих, хто від'їжджав.

Дві скандальні тітоньки встигли дійти до балкона і щось по черзі доводили батькові Льєна. Пристрасно доводили, розмахуючи руками і, здається, ридаючи в голос. Ридання чутно звичайно не було, але подруга жаби затуляла обличчя дуже драматично. Напевно, вже встигла пообіцяти донькам подорож на бал.

Під яблунею, біля стайні, стояв дід і задумливо курив люльку. Дід був мальовничий, і Джульєтта досить довго його розглядала. Потім знову згадала про скандалісток і подивилася на балкон, але там нічого так і не змінилося, тільки обличчя долонями дами тепер закривали по черзі і надовго. Прямо як у якомусь романі, хоча Джульєтта на даний момент була впевнена, що жодна поважаюча себе жінка так безглуздо вести себе не стане. Та й навіщо їм той бал? Джульєтта позаминулого року на ньому побувала і нічого цікавого не побачила. Там товпиться купа дівчат від тринадцяти до вісімнадцяти років. Вони по черзі, з родичом, заходять до зали, де на них вже чекають нещасні кавалери з вищих військових шкіл, у яких заздалегідь написано кому і кого запрошувати на який танець. Про розписані заздалегідь танці Джульєтті розповів той майже офіцер, з яким вона танцювала, пояснював, чому одній з подружок не пощастило бути запрошеною хлопцем, який був нижче за неї на півголови. Загалом, жодної романтики. Принци на ці бали не ходять. Король, якому представляють наречених королівства, сидить стомлений і посміхається через силу, а потім взагалі загадково зникає. А в саду, на балконах, у коридорах і навіть біля воріт товпляться різні мисливці за посагом, запам'ятовують в обличчя перспективних дівчат. Про це Джульєтті розповів татко і порадив їх теж запам'ятати і триматися якнайдалі.

Загалом було б куди рватися. У школі бали набагато цікавіші.

Джульєтта зітхнула, помахала останньому мисливцеві, що виїжджав у ворота, і посміхнулася Льєну.

А жінки на балконі все ще щось доводили кор-графу. І дивно, що до них ніхто не приєднався. Чи з'ясували, на який портрет натякав Яс, і думають, що тепер робити. Чи поховалися і розумно перечікують бурю, сподіваючись застати батька Льєна в хорошому настрої і почати вдавати, що завжди були проти того договору. Раптом він повірить і все-таки в чомусь їм допоможе, не зі страху втратити таких сумнівних союзників, так хоч по доброті душевній.

— А це навряд, — сказала Джульєтта сама собі.

Татко б ні за що не повірив. Він і тітку Ебіль терпить тільки тому, що вона, незважаючи на свої дивні уявлення про світ, ніколи не намагалася проти нього інтригувати і сім'ю ставила вище за свої переконання. А ще завжди вміла вчасно замовкнути та піти.

Після виїзду мисливців Роану нарешті вдалося попрощатися з господарями, пообіцявши неодмінно заїхати по дорозі назад, причому в тому ж складі. Він перерахував підопічних, з цікавістю поспостерігав, як Яс прилаштовує на колінах кота, який зовсім розімлів від обжерливості, і скомандував виїзд. Мешканці замку, як не дивно, студентів проводили з тим самим ентузіазмом, як і принців. Хоча, можливо, лише тому, що в одній із карет їхав Льєн.