6 (4)

Обмін листами пройшов успішно. Співробітники портальної пошти в столиці відправили до школи кур'єра, той доставив листа магістру Олію, а в нього в кабінеті якраз виявилося якесь велике начальство, яке наказало їхати далі, взявши травника з собою, і обіцяло, що десь на півдорозі з ним проведуть бесіду. Хто саме проведе, не уточнювалося. Але їхати майстер Хнесь не відмовився, надіславши листа якомусь своєму учневі, щоб наглядав, поки його не буде, за будиночком та пацієнтами.

Яс і Малак теж не марнували часу. Роан, якого студенти дружно визнали добрим артефактором, сказати скільки можуть коштувати світильники, не зміг. Не розбирався він у такій старовині. І взагалі, не сильно розумів, навіщо подібний мотлох зберігати, колекціонувати і передавати з покоління до покоління.

Майстер Румін, якого запитали про всяк випадок, спочатку запідозрив недоліток у крадіжці. Потім прочитав лекцію про техніку безпеки, яку і без нього пам'ятали майже на пам’ять, бо в школі чули її не менше сорока разів. Потім навіщось став лякати і попереджати, стверджуючи, що всі шукачі скарбів гинуть швидко і страшно. А коли заморочені студенти почали прощатися, не в змозі більше слухати балакучого Руміна, нарешті зізнався, що у світильниках зовсім не розуміється.

Порадившись, шукачі скарбів вирішили сходити до скупника і спробувати щось з'ясувати у нього. Дівчат до людини, яка напевно купує крадене та обманює постачальників, не пустили. Навіть Ольду. А то мало що спаде на думку цьому підозрілому типу. Хлопці тягли жереб, і випав він Ясу та Малакку. Далі виявилося, що знайти скупника не так і просто, як здавалося. Добропорядні городяни дивилися на недоліток, як на самогубців, і відмовляли їх від дурниць, більшість з яких їм робити і так не хотілося. Хлопчисько з забрудненою сажею фізіономією, чи кишеньковий крадій початківець, чи недбайливий учень вуглепалу, пояснив куди йти охоче. Але потім, коли дійшли до чиєїсь стайні і запитали дорогу ще раз, виявилося, що він плутає право і ліво, через що юні маги весь час повертали не в той бік і прийшли зрештою зовсім не туди.

Коли скупник, попри всі перешкоди, був знайдений, Малак старанно скорчив дурно-захоплену фізіономію, а Яс поправив чужу сорочку, м'яту та широку. Своєї, в якій можна було б прикинутися пастухом із далекого хутора, в нього не було.

Магазинчик місцевого скупника різного мотлоху до того виявився схожим на лабораторію магістра Лєски, що хлопці застигли на порозі і помилувалися, перш ніж увійти. Усі полиці були завалені сувоями, книгами, паперами, незрозумілими штуковинами, камінням і навіть пляшками-колбами. Стіл від полиць відрізнявся лише наявністю запорошеного опудала сови. Це опудало дивилося на хлопців суворо, як дізнавач на злочинців. Малакові навіть захотілося з ним привітатись. А ось плішивий мужичок у замизканій сорочці та шкіряній жилетці на тлі опудала губився і ставав непомітним.

— Здоров'я! — першим гаркнув Яс, видивившись господаря крамнички.

Малак підтримав його незрозумілим бурмотінням і посміхнувся, як сільський дурник.

Плішивий чоловік у відповідь підскочив і щось упустив. Хлопців він обдарував недобрим поглядом.

Малак усміхнувся ще ширше, а потім вказав пальцем на одну з полиць і сказав:

— Тамма.

Чоловік і Яс дружно подивилися в зазначеному напрямку, і щур, який вмивався на сувої, мабуть, засоромився і шмигнув у паперові завали.

— Клятий кіт, — зло сказав чоловік.

— Здоров'я! — повторив Яс про всяк випадок. Розмовляти про котів йому зовсім не хотілося. — Ми це… йшли, йшли. Ішли, йшли. Ішли, йшли.

— Ішли, йшли, — підтримав Малак.

Чоловік дивився на них з великим сумнівом, але поки що не питав, куди саме, і не радив, куди піти далі.

— Пастухи ми, — сказав Яс. — Ми йшли, йшли.

— Ішли, йшли, — знову підтримав Малак.

— І прийшли, — вирішив закруглятися Яс, помітивши, що фізіономію скупника помітно перекосило.

— І знайшли! — життєрадісно підтримав Малак.

— Скарб, — сказав Яс.— А дядько, він у нас багатий і мамчин брат. Він нас узяв на допомогу. Завантажити там, вивантажити. І ми з ним поїхали та скарб узяли. А нам і кажуть, є тут людина, яка скарби купує, і ми пішли.

— Йшли, йшли, — підтвердив Малак.

— Скарб справжній, з ями. Ми в неї провалилися і все дістали.

— Який ще скарб? — сердито запитав скупник.

— Осього, — життєрадісно озвався Малак, підійшов до столу і дбайливо поклав перед чоловіком світильник, загорнутий у ганчірку, яку спеціально намазали салом і часником для повноти образу недалекого і нерозумного пастуха.

Скупник гидливо ганчірку розгорнув, якийсь час побуравив світильник поглядом, а потім посміхнувся так, ніби зустрів в обличчях Яса та Малака давно втрачених улюблених родичів.

— Та що ж ви раніше не сказали? — вигукнув він. — Так, такі речі я купую. Чи багато їх у вас?

Яс насупився і втупився в стелю. А Малак став зосереджено рахувати пальці, яких явно не вистачило.

— Гаразд, — сказав скупник, зрозумівши, що точної кількості не дізнається. — Несіть ваш скарб, і я його куплю.

— А за скільки? — спитав Яс. — Дядько сказав, що спочатку треба дізнатися, скільки коштує один.

Чоловік скривився. Пильно подивився спочатку на Яса, потім на Малака і порадував їх:

— Понад п'ять мідяків за один не дам.

— Мало, — сумно сказав Яс. — Краще ми в іншому місті спитаємо.

Мужика перекосило, і він почав переконувати наївних пастухів, що більше їм все одно ніхто не дасть, а потім навіть розщедрився і підняв ціну до семи монет. Невідомо до чого б хлопці доторгувалися, але в самий непідходящий момент прийшов тип, зарослий бородою до очей, і пастухів швидко випровадили, наказавши неодмінно прийти завтра і принести скарб. Хлопці сперечатися не стали.

— Схоже, дорогі, — сказав Яс, коли юні маги відійшли від магазину досить далеко. — Треба ще до якогось місцевого артефактора сходити. Плата у будь-якому разі окупиться.