7 (2)

Десь через півгодини розпитувань дізнавачам теж захотілося придушити скаржника. Роан це одразу помітив. Спочатку вони були доброзичливі з ним, потім просто ввічливі, потім стали дивитися зі співчуттям, як на безнадійно хворого, а потім він почав дратувати. Що не дивно.

Студенти дружно розповідали одне й те саме. І про те, як слухали вірші посеред дороги, і про те, як прискакав барон і став хамити, обзиваючи всіх бродягами та безрідними, і про те, що в школі якось не прийнято хвалитися титулами та багатствами. Що це за маг, якщо він лише походженням і відомий?

А барон не вірив, про що щохвилини говорив і вимагав доказів. Документи, пред'явлені герцогським сином, він чомусь доказом не визнав. Заявив, що це, напевно, підробка і захотів побачити особисто герцога, який підтвердить, що це його дитина. Як при цьому сам герцог повинен доводити, що він герцог, барон чомусь не уточнив.

— Вони спеціально! — нарешті заявив він, коли повернувся гонець з портальної пошти і показав надіслані школою папери з переліком усіх титулів, родів і гільдій, до яких мали стосунки недолітки, що їдуть на практику.

Роану гінець теж віддав папір. М'яту записку, складену конвертиком. Маг її розгорнув, здивовано прочитав квітчасту лайку, що заміняла вітання, і зрозумів, що барона хоче вбити з особливою жорстокістю. Тому що записку надіслав сам магістр Олій, якому дуже хотілося знати, що за нісенітниця відбувається, куди особисто він, Роан, дивився і як усе це допустив.

— Що спеціально? — похмуро запитав Роан, ще більш похмуро глянувши на барона.

— Зупинилися посеред дороги, щоб перешкодити гонці, в якій я перемагав, — впевнено відповів модник.

— О так, тільки про вас ми й думали всю дорогу, — втомлено відповіла Йяда. — Як виїхали зі школи, то й почали. І з зірками звірялися, і до пророків заїжджали, і навіть знаменитого математика розпитували. І все тільки для того, щоб вирахувати ту точку в просторі, де можна буде завадити якомусь самозакоханому йолопу загнати коня. Ось такі ми продумані.

Один з молодших дізнавачів задавлено пирхнув, за що отримав невдоволений погляд начальства та спопеляючий барона. Кидати люті погляди на красуню Йяду він не наважився.

— Я вимагаю доказів! — все ніяк не міг заспокоїтися любитель гонок.

— Та які вам ще докази треба?! — несподівано для всіх гаркнув Румін, якому так і не дали долікувати голову. — Та навіть під час захисту магістерського звання менше доказів вимагають!

— Ну, і де ваш нібито існуючий гонець із листом? — нарешті визначився доказом барон.

— Гонець поїхав, — похмуро сказав Льєн, встаючи на ноги. — А я, мабуть, викличу вас зараз на дуель, уб'ю, і ми нарешті розійдемося. Ми відпочивати, дізнавачі розбиратися в більш гідних справах, а ви на кладовище. Не родове. Тому що родового у вас немає.

— Та ти… — почервонівши спробував щось сказати барон, і в цей момент отямився від задуму Яс.

— А лист у нас, до речі, є. Особисто бачив, як той тип засунув його Джульєтті в сумку, — сказав він, і з цього моменту розпочався другий акт драматично-комедійної п'єси. Але ніхто в той момент ще не знав, що краще б вони дозволили Льєну вбити дурного барона. Лист Джульєтта знайшла швидко і принесла, гидливо тримаючи його двома пальцями за кут. Смерділо бузком воно так само інтенсивно.

Дізнавачі переглянулися, а потім у руки листа взяв наймолодший. Інші зібралися навколо нього і почали заглядати, що там написано.

— Ага, — похмуро мовив головний дізнавач. — Це змінює справу.

І обдарував барона підозрілим поглядом.

— Майстер, підійдіть сюди, — покликав Роана, трохи подумавши. — Ви цього листа взагалі поблизу бачили?

Роан підійшов, примруживши очі, подивився на паперовий лист, потім чхнув і чомусь поводив над ним одним зі своїх амулетів.

— Приворот, — сказав впевнено. — Причому, ступінчастий. Зав'язаний на запах, але активувати його мав вірш.

— Активував? — уточнив дізнавач.

— Самі бачите, що ні. Думаю, той, хто його послав, був упевнений, що Джульєтта зрадіє любовному посланню від незнайомця і прочитає його наодинці. Натомість зачитував гонець, який, по-перше, чоловік, а по-друге, ще й читав неправильно, один рядок взагалі пропустив. Напевно, йолоп-замовник ляпнув щось на зразок того, що дівчина повинна прочитати обов'язково, вона відмовилася, і гонець самовіддано виконав завдання до кінця, так, як його розумів.

— Ой, — сказала Джульєтта, зрозумівши, що це саме її збиралися приворожити.

— І що тепер? — спитав Льєн.

— Нічого, — озвався Роан. — Почекаємо когось з букетом бузку. Це він і буде. Або маг, або той, хто магу заплатив.

— А моєму коту цей конверт одразу не сподобався, — нагадав Яс.

— Чудово, — сказав Роан. — Відтепер одразу викидатимемо речі, які не подобаються твоєму коту.

Барон зрозумів, що всі якось несподівано й одразу втратили до нього інтерес. Засмутився з цього приводу, образився, трохи підігрів своє невдоволення уявним діалогом, а потім голосно гаркнув:

— Та як ви можете мене ігнорувати?!

І в цей момент двері без стуку відчинилися, і в кімнату ввалився родич Льєна, який мріяв про офіцерське звання. Він приголомшено глянув на компанію, що зібралася, якимось дивом упізнав у похмурих чоловіках дізнавачів і спробував вивалитися назад, затуливши обличчя букетом бузку.

— Лови його! — радісно закричав Яс і першим кинувся ловити.

Яса з великим бажанням підтримали майже всі присутні. Нещасний мамин синочок, побачивши, що на нього мчить цілий натовп, збиваючи по дорозі стільці і наступаючи один одному на ноги, схопився за дверну ручку і почав її смикати, явно забувши, що двері треба штовхати, а не тягнути.

— Не затопчіть, він нам потрібний живий! — зажадав один із дізнавачів.

Любителя дивної поезії це не заспокоїло, він видав невиразний звук і виставив перед собою букет. Але ефемерний захист не врятував його від Льєна, що примудрився випередити навіть Яса і насамперед врізав родичу кулаком по фізіономії.