Камінці 2 Перша Школа

10 (2)

 

 

Хнеся Ленс Дановер помітив не скоро, дуже вдало травник ховався то за чиєюсь спиною, то в музеї. Але коли помітив, подивився на нього, як на привид:

— А ти що тут робиш? — спитав розгублено.

— З онуком брата знайомлюся, — пробурчав Хнесь. — Мілана написала листа, в якому повідомила, що ти розвинув якусь дивну та підозрілу діяльність, попросила з'ясувати, до чого б це. А я написав одному своєму приятелю. Ось він мені й розповів.

— Я вб'ю Діньяра, — похмуро сказав Ленс. — Значить, він не лише мені писав...

— Ні, не йому. Там і без нього здогадалися і думали, що ти теж сам здогадався, — сказав Хнесь і посміхнувся. — А Роан гарний хлопець, але як ти з ним порозумієшся, я не уявляю. Він упертий, як і ти сам. З одним онуком ти вже через цю схожість посварився.

Ленс хмикнув, а потім просто сказав:

— Спочатку його треба з порталу витягнути, а там побачимо.

— Ой, та сам вилізе. Звідти такою знайомою силою тягне, як у королівській третій тепличці. Так що народ там живе, швидше за все, мирний і гостинний. Головне, щоб хлопчик погодився почекати і не поліз у портал, доки він остаточно не стабілізується та не прив'яжеться. А то ще візьме і через людей, що потрапили в нього, змінить напрямок. Шукай цих людей потім.

— Що за тепличка? — спитав Ленс.

— Дуже цікава тепличка, — загадково відповів Хнесь і знову посміхнувся.

***

Опритомнів Роан через те, що хтось бив його по щоках, а хтось інший вимагав робити це якомога ніжніше, а то з викладачем і так не все гаразд. Розплющивши очі і насилу сфокусувавши погляд, він з подивом виявив, що володаркою важкої руки є Шелла, а захисником Яс. Інші студенти стояли біля високого вікна і щось розглядали ззовні.

У стелі над головою був портал, з якого всі випали. Роану навіть здалося, що він насмішкувато звідти дивиться.

А кімната, де вони, завдяки цьому порталу, опинилися, була велика, світла і абсолютно порожня, якщо не враховувати пухнастий килим, що покривав підлогу. На дотик килим більше був схожий на мох, що виріс на камені, ніж щось сплетене з ниток. А ще Роану здавалося, що цей килим час від часу починає то тут, то там тремтіти, створюючи дрібні хвилі, які одразу зникають.

— Ми де? — хрипко спитав Роан.

Питання вибухнуло в голові яскравим і різким болем, а потім повільно затихло і змінилося тихим шумом, чи шелестом, чи морським прибоєм.

— А ми не знаємо, — життєрадісно озвався оптиміст Яс.

Біль у голові Роана задумливо повертівся, але одразу заспокоївся.

— Я впав головою вниз? — поставив наступне запитання аспірант.

— Ні, — відповіла Шелла. — Ми думаємо, що це через ту гидоту, що ви випили. Льєн вже вас підлікував, наскільки міг, і сказав, що у вас якісь розриви якихось каналів. Я в цьому не сильно розуміюся. У мене з даром цілительства все настільки погано, що мені навіть дозволили, пройшовши обов'язковий курс з перев'язки ран та основних наборів зілля, не братися за спроби спрямовувати енергію і прискорювати регенерацію. Я замість них погодним керуванням зайнялася.

— Ага, — сказав Роан.

Що за канали, він добре знав. Власне, з самого початку підозрював, що якщо по чомусь, не призначеному для пропуску великої кількості енергії, прогнати її багато, без наслідків це не залишиться. Тому й не поспішав випробовувати на собі чудо-зілля. І якби підопічна з друзями не вплуталися в чергову пригоду, мабуть, віддав би його Лєсці.  Або сам спробував розібратися класичне воно або з якимись змінами.

— Ви передумали помирати? — спитала Ольда, перша відірвавшись від чогось цікавого за вікном.

— Я й не вмирав, — сказав Роан.

Ольда хмикнула, явно не повіривши, а потім задумливо сказала:

— Вам би в дзеркало подивитися, одразу зрозуміли б, що мало чим зараз відрізняється від свіженького немертвого. Класу так другого. У нас тут взагалі філія цілительського будинку, Малаку ледве носову кровотечу зупинили, і Льєн упевнений, що в нього там щось зсунуто, чи зламано. Денька при падінні примудрився кисть вивихнути, а Льєн вправляти не вміє. Проте вміє Шелла, але вона не вміє при цьому знеболювати. Тепер цей нещасний думає: ризикнути, чи так потерпіти. Ясів кіт валяється у Джульєтти на руках ганчірочкою, зрідка хрипко нявкаючи, на нього господар невдало впав. У самого господаря все плече подерте котячими кігтями, прямо через одяг, але це дрібниці.

— Так, дрібниці, — погодився Роан. Від котячих подряпин можна померти тільки при особливому невезінні або якщо хтось пазурі отрутою помазав. — То що я хотів запитати? — Роан зосередився на відчуттях, глянув на Шеллу і згадав. — Ах, да, що ти кинула в портал?

— Обмінну коробку, — похмуро сказала дівчина.

— Ми в неї клали звичайні трави, а натомість з'являлися якісь іншосвітові, — додав Яс.

— Ми її випадково знайшли, — поспішила виправдатися Джульєтта, що підійшла до сидячого на підлозі Роана, і кіт підтримав її нявканням.

А може, кіт просто продемонстрував, що досі живий, незважаючи на лапи, що бовтаються, і розплющену про передпліччю дівчини морду.

— Ага, — сказав Роан. — Отже, можна припустити, що ми потрапили у той світ, з якого були ті трави. Росно я тут не бачу, так що він або втік, або потрапив ще кудись.

— Не втік, — сказав Яс. — Двері зачинені. А із вікна стрибати дуже далеко. Там прірва і водоспад.

— Так гарно, — підтвердила Джульєтта.

— Ви не подумайте, ми знайшли, звідки ті трави, — сказав Яс. — Раніше ми із цим світом обмінювалися через великий портал, а потім його порушили, коли ваших родичів у наш світ випадково притягли. Воно якось взаємопов'язане.

— Ага, — знову сказав Роан. — А навіщо ви коробку кидали в портал? Я все контролював.

— Ну, знаєте, — сказала Шелла і гордо підвела голову, нагадавши цим рухом Йяду. — Поки ви не штовхнули майстра Росно в портал, це було малопомітно, настільки малопомітно, що ми взагалі не помітили.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше