1 (2)

День перший.

Вигуляв. Налякав свічним вогником на кінчику пальця вирядженого як на свято мужчинку незрозумілого віку. Джульєтта була засмучена. Пояснення, що таким типам потрібен її спадок, а зовсім не прекрасні очі, дівчину не переконали.
Витримав, хоч і було важко, щебетання підопічної з подружками. Рятувала стеля вітальні, на якій були зображені пухкі дівчата, ледве прикриті хмарами. Вони там посміхалися і мовчали.
Довів підопічну до спальні і передав на руки нянечці. Після чого щасливо поскакав в місто шукати живе втілення дівчат зі стелі.

Знайшов, але, на жаль, їй подобалися військові.

День другий.

Вигуляв. Упіймав дівчину за спідницю, коли вона намагалася втекти з кав'ярні, не дочекавшись тістечок, за якими його відправила. За вікном маячив вчорашній виряджений мужчинка. З букетом в руках і конем на поводі. Навряд чи він збирався годувати коня квітами.

Джульєтта була дуже незадоволена і обіцяла померти старою дівою. Роан не заперечував. Потім в кав'ярню прийшли вчорашні подружки і знову почали щебетати.

Роану захотілося побитися головою об стіл. Рятувала тільки привітно усміхнена дочка хазяйки, яка розносила каву. Вона була трохи схожа на дівчат зі стелі і теж мовчала. Потім замурзане хлопча принесло дві записки. У першій симпатична господарська дочка запросила Роана приходити в кав'ярню у будь-який час. Другу Джульєтта притиснула до грудей, прочитала і сховала за корсаж.

Щаслива така, що хлопець, без будь-яких сумнівів пожертвував маячком.

І в цілому маг почав розуміти, як саме цю дурнувату викрали. Помахали перед нею букетом, вона і пішла услід, як коза за капустою.

День третій.

Небо на сході ледве посвітлішало, а Роан прокинувся від того, що повішаний на Джульєтту маяк почав швидко віддалятися. Хлопець трохи посидів на ліжку, сонно дивлячись на стіну і роздумуючи, як ця ненормальна втекла від няньки. Може, снодійного підсипала? Чи знайшла десь чоловіка, здатного спокуситися страхолюдною старою дівою, і він її всіляко відволікає?

Маячок прискорився, у Роана навіть голова почала боліти із-за прив'язки до нього. Ще трохи, і доведеться проситися у гості до старшого міського мага, у нього напевно є карта, на якій цей маячок можна відстежити.

— Зараза руда! — обізвав підопічну хлопець і кинувся до одягу.

Одягнувся він навіть швидше, ніж того дня, коли спізнювався на перездачу. Останню.

Кинувся до дверей, зрозумів, що доки бігатиме по величезному будинку, руде непорозуміння встигне втекти з міста і сховається в лісі. А ще у хлопця не було коня. Навіть ослика не було. А чужі їздові тварини його не любили. А ще більше не любили конюхи і вартові. Вони навряд чи повірять, що хазяїн дозволив.

— Королівська жаба! На кому мені їхати?

Вихід був тільки один.

Роан підбіг до ліжка. Посиливши удар, виламав один із стовпчиків, які підтримували балдахін.

— Нарікаю тебе Тигидимом! — урочисто сказав хлопець, намотуючи на палицю шнурок накопичувача. — Відтепер ти кінь безкопитний!

Колишній стовпчик не заперечував. Маг похмуро підійшов до вікна, відкрив його, піднявся на підвіконня і, побажавши дурнуватій дівчині купу нещасть, стрибнув вниз.

Роан швидше за вітер летів над дахами і злився. В першу чергу на себе. Це ж треба  було так влипнути. Добре хоч з палицею пощастило. Широка, набагато зручніша за горезвісну мітлу і тримати напрям легше. Бічний вітер не намагається розвернути, помело було відсутнє, штовхати не було в що. Більше нічого хорошого в цій ситуації не було. Літати на палиці, бездарно витрачаючи енергію з накопичувача, таке дозволити собі без шкоди для репутації можуть тільки студенти.

Дівчину він, звичайно, наздожене. І її кавалерові з дешевими букетами за свою ганьбу помститься. Але більше ніколи не радітиме легкій роботі. Давно пора утямити: те, що спочатку здається простим, найбільше проблем і приносить. Згадати хоч би, як мишей на млині ганяв. А потім мірошник вимагав біля воріт школи голову недоумка, що розбив жорно.

— За легку роботу багато не заплатять, — згадав Роан слова одного з викладачів. — А якщо обіцяють багато, значить, щось з тією роботою не так.

І чому відразу йому не повірив? Погана звичка все перевіряти на своїй шкурі.

Чомусь в усіх казках, книгах і навіть менестрельских пісеньках дівиця і кавалер, що втекли потайки одружуватися (у кращому разі), — герої, за долю яких слід всіляко хвилюватися. А ті, хто їх переслідує — неодмінно лиходії. Безглузда традиція. Лиходієм Роан себе не відчував. Він відчував себе ідіотом, тому що збирався врятувати руде нещастя усупереч її волі.

З міста парочка виїхала швидко. Навіть варта на воротах не затримала, напевно була заздалегідь підкуплена. А Роан хоч і летів швидше за карету, але наздогнати втікачів до цих воріт не встиг. І до початку узлісся теж. Довелося спускатися нижче і пірнати під лісову арку над дорогою, ризикуючи врізатися в дерево, не дочекавшись яскравого сонця.

Тихенько лаючись собі під ніс, молодий маг утікачів переслідував, переслідував і ледве встиг зупинитися на відстані витягнутої руки перед каретою, що несподівано виринула з темряви.

Причина зупинки пошарпаної карети була банальна до відрази — у неї відвалилося колесо. Утікачі стояли на узбіччі і недовірливо дивилися на порожню вісь, а кучер, або хто він там, шукав втрату в кущах.

Цікаво, як ця трійця збирається встановити колесо на місце?

— Ну, все, добігалися, — похмуро сказав Роан, виходячи з-за карети, що приховала його прибуття. Ще і палицею, на якій літав, з натяком по руці постукував.

Кавалер позадкував і почав оглядатися.

Джульєтта схопила його за лікоть і злісно посміхнулася.

— Згинь! — заволала мало не на увесь ліс. — Ти заважаєш моєму щастю!

— Упевнена? — посміхнувся маг.

— Так! Ти, ти. — Вона подивилася на кавалера, який не знав, що йому в цій ситуації робити. Зрозуміла, що проти мага він зі своєю шаблею нічого зробити не зможе, і дзвінким голосом заявила: — Якщо ти нас відпустиш, а краще допоможеш дістатися до Світлолуки, я перепишу на тебе бабусин спадок.