Камінці

4 (2)

 

 

Монструозні коні виявилися чудовими бігунами, так що, незважаючи на побоювання Роана, до міста вони добігли задовго до заходу сонця. Причому, добрий дядько Тьяс, порозвозивши станційних працівників додому, довіз студентів та Роана з Джульєттою ледь не до воріт школи. Під самі ворота везти він нікого не збирався, сказав, що не має права. Добре, хоч студенти не відмовилися допомогти дівчині з доставкою багажу. Напевно, не встигли збагнути скільки його.

На школу Джульєтта дивилася із захопленням та передчуттям. Хоча чим там захоплюватися Роан не розумів. Цій школі не пощастило із самого початку. Вона була найстарішою з тих, що нині працювали, і будувалася на тисячоліття. Причому, будівельники чомусь не подумали, що через якихось чотириста років учнів та студентів у цій школі навчатиметься у двадцять разів більше, ніж у той будинок могли поміститися. Зате ці будівельники думали про захист, міцність та безпеку. І завдяки їхнім зусиллям знести стару будівлю, щоб збудувати нову, не вийшло. Піти теж не вийшло. Надто вже були хороші підсобні приміщення, та й бібліотека, з якої за всі роки її існування не було вкрадено жодної книги. А багато з них були досить небезпечні.

Так що довелося магам свою школу добудовувати. Ліпити до неї крила, башти, теплиці, а потім і нові корпуси. Тому що на те, що не торкалося вже збудованого, стародавній захист розтягуватися не хотів, як над ним не билися. Щось там сильно намудрували.

Ось і виглядала школа так, ніби її зліпила дитина із зібраних в окрузі цегли та камінчиків. А потім хтось заради жарту взяв і збільшив її витвір. Роану навіть здавалося, що ця конструкція дуже нестійка і варто тільки сильніше тупнути, як все завалиться. А Джульєтта дивиться із захопленням. Наче їй забули прищепити горезвісний добрий смак.

— Вам тепер треба туди, — вказав Льєн на одну з веж, яка підозріло нахилилися. — Там Джульєтту перевірять на наявність дару і одразу направлять до гуртожитку. Виганяти на ніч дивлячись учнів, навіть майбутніх, до гостьових будинків тут не прийнято. Хіба сама захоче.

— Я не захочу! — гордо сказала Джульєтта і кивнула так, що капелюшок з'їхав на ніс.

— А багаж можна одразу до нашого гуртожитку віднести. У Хабки залишити. Вона добра та чесна. Просто їй із чоловіками не щастить, — порадила єдина в компанії студентів дівчина.

Хлопці з тим, що невідома Хабка добра, чомусь не погодилися, але багаж до неї потягли. Мабуть, чесність була фактом загальновідомим.

Хабка виявилася коменданткою дівчачого гуртожитку. Вона була некрасива і не дуже молода. Фігурою нагадувала колоду — ні грудей, ні стегон, та й наявність талії сумнівна. Обличчя видавало нащадка степовиків, що осіли на території королівства. Причому, якщо зазвичай дівчата такої крові були екзотичні і красиві, а їх великим, мигдалеподібним і темним очам взагалі заздрили, то у Хабки і з цим не склалося. Ні, очі в неї були, як і належить, великі, карі та прекрасні. Але, на жаль, вони були близько одине до одного посаджені. Зате степовий ніс проявив себе у всій красі, він був видатний у довжину, горбатий, вузький і дуже нагадував дзьоб грака. Пухкі губи, щоки з ямочками і округле, м'яке підборіддя з цим носом погано поєднувалися. До всього хорошого Хабка чомусь перефарбувала темне волосся в золотисто-русявий колір, через що її смаглява шкіра стала майже зеленою.

Роан одразу зрозумів, чому Хабці не щастить із чоловіками. Поряд з такою вранці прокинешся, ще й заїкою залишишся, якщо не одразу згадаєш, хто це.

Студентам комендантка не зраділа, обдарувала їх таким поглядом, наче точно знала — це саме вони минулого року вкрали половину простирадл і перебили всі чашки у їдальні. Але скрині Джульєтти занести в хол дозволила і пообіцяла не зводити з них очей. Роан їй щиро подякував, бо слабо уявляв, як тягатиметься з багажем по школі. Навіть якщо левітувати його, видовище вийде кумедне. А прославитися диваком з ящиками Роану не хотілося.

У перекошеній вежі біля входу висів різнокольоровий план з безліччю стрілочок. Джульєтта довго розглядала цю абстракцію, але, мабуть, так і не зрозуміла, навіщо його там вивісили. Більш досвідчений Роан насамперед спробував розібратися у скорочених позначеннях. Трохи подумавши, дійшов висновку, що «пр. ком.» і є потрібний Джульєтті перевіряльник дару і повів підопічну зеленим маршрутом. І на свій подив вивів не до приймальної комісії, а до портальної кімнати.

— Надіслати листа, отримати посилку, замовити… — почала тараторити дівчина, що сиділа за столом.

— Нам дар перевірити! — перебила її Джульєтта.

— Другий поверх, праворуч від сходів і в кінець коридору, — заучено відтарабанила дівчина. Потім зітхнула і сумно спитала: — І коли ви перестанете ходити? Другий тиждень ходіть та ходіть, незрозуміло, чому саме до мене.

— Ми йшли за планом, — велично повідомила Джульєтта.

— Там сумнівне скорочення, — усміхнувшись, сказав Роан.

Дівчина сумно зітхнула.

Друга спроба знайти перевіряльника виявилася успішнішою.

Сонний маг намацав окуляри, що звалилися на стіл, кривувато поставив їх на ніс і, не довго, дивився на Джульєтту.

Дівчина інстинктивно спробувала сховатись за спину Роана.

— Хто з вас претендент? — хрипко спитав перевіряльник. Потім позіхнув, прикривши рота долонею, зняв окуляри і протер їх хусткою, а повернувши на місце, нарешті представився. — Ольшан Дадьзецький. Магістр Ольшан Дадьзецький. То хто претендент?

— Я, — несміливо сказала Джульєтта, тримаючись за плече Роана так, ніби боялася, що магістр зараз розсміється, заштовхає її в мішок і кудись понесе. — Джульєтта Аттан.

Закінчення "нед", що видавало дівчину аристократичної крові, Джульєтта розсудливо опустила. А то мало хто цей магістр. Раптом він і не магістр зовсім. Надто у нього вигляд неохайний. Роану взагалі здавалося, що цього нещасного Ольшана виловили в шинку, в якому він щось святкував, і насильно посадили за стіл перевіряти дар охочих вчитися.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше