розділ 8

Розділ 8

Тянь. Смиренність.

Скромність і поблажливість — це більше, ніж просто чесноти. Якщо ними правильно та розумно користуватися, вони можуть забезпечити вам владу. Скромність якість постійна, тому, як і велична гора, справляє сильне враження. Вона може спонукати оточуючих допомагати вам у досягненні ваших цілей: а допомога знадобиться. Тож не відкидайте її. Але залишайтеся тверді, як скеля, якщо цього вимагають від вас обставини і ваші справи. Цим ви можете здобути собі загальну повагу.

(Книга змін)

Навчання для Джульєтти виявилося несподівано цікавою справою. Ні, у Школі Стихій теж були безглузді предмети, на які треба було, незрозуміло навіщо, гаяти час. Зате, на відміну від тієї школи для дівчаток, в якій Джульєтта здобула початкову освіту, не доводилося годинами читати дивні вірші, вишукуючи в них якийсь прихований сенс, і вислуховувати лекції про доброчесність і покірність чоловікові.

Єдине, що поки що Джульєтті зовсім не подобалося — це формена світло-сіра сукня з чорним кантом по подолу і низу рукавів, і учнівський плащ. І якщо друге дівчина ще могла пробачити — такі плащі в тих чи інших варіаціях та кольорах носить безліч магів. Надто вже вони зручні, непромокаючі, а внутрішні кишені, з накладеними печатками від крадіжки, дозволяють носити амулети і не боятися їх втратити. То сукня дівчину засмучувала, і вона навіть була рада, що за два весняні місяці, так жодного разу не зустріла чоловіка своєї мрії. Такий відтінок сірого Джульєтті зовсім не підходив. Вона в цій сукні здавалася болісно блідою, а ластовиння світилося ще яскравіше. Спочатку навіть сама від дзеркала сахнулася, що вже говорити про чоловіків.

На щастя, незабаром Джульєтта зрозуміла, що на шию можна пов'язувати шовкові шарфики більш відповідних кольорів, і ситуація хоча б частково була виправлена. Але сукню дівчина все одно ненавиділа щиро та з усією душею. Щоправда, не скаржилася на це. Те, що в школі тих, хто скаржиться на дрібні незручності, не люблять, Джульєтта зрозуміла ще раніше, ніж здогадалася прикрашати себе шарфиками. І їй було незрозуміло, як цього не розуміють інші. Чому якісь купцеві доньки ображено йдуть з лекцій через те, що їм незручно сидіти на твердих лавках? Невже думають, що хтось візьме та поміняє ці лавки? Якщо так незручно, носили б із собою подушки, як старі матрони, що скаржаться на радикуліт та онуків.

Взагалі, купцеві дочки здебільшого Джульєтту дратували. Дратували навіть більше, ніж Ольда, білобриса дівчина з якогось далекого гарнізону, солдатська дочка, яку навчили грамоті, але забули навчити хоч якимось манерам. Ольда була галаслива і не по-дівочому задириста. Вона навіть з якимсь хлопцем у місті встигла побитися, причому, перемогла його, чим із задоволенням хвалилася, не соромлячись синця на пів обличчя. Але Ольда була справжня, така як є, зі своїми принципами та честю. А купцеві дочки, здебільшого, були манірними фальшивками. Причому те, що в школі не було прийнято мірятися титулами та сім'ями, заважало їм правильно розставляти пріоритети, як казав Роан. Одна з таких купчих уже встигла обізвати обірванкою молодшу дочку цілого герцога, коли та не погодилася, що лавки в лекційному залі недостойні дівчат, які звикли спати на перинах.

З іншого боку, добре, що ці купцеві доньки в школі були. Дивлячись на них, Джульєтта розуміла, що так поводитися не слід, а намагатися принизити тих, хто здається нижче за соціальним статусом, і поготів. Тому що люди не завжди називаються своїм істинним ім'ям. А в деяких цих істинних імен із десяток. І виглядають люди не завжди, як їм належить. Та ж донька герцога виглядала більш ніж скромно, і на прогулянки в місто вона одягалася добротно, але непримітно, не блищачи коштовностями та вишивками, як деякі.

Про герцогську доньку Джульєтті розповіла Шелла. Як і про багатьох інших. Вона загалом увечері після другого дня навчання прочитала цілу лекцію.

— Розумієш, — сказала, спостерігаючи за тим, як Джульєтта за всіма правилами заварює чай із малиновими гілочками. — Світ дуже різноманітний. А маги, на відміну від інших людей, можуть дуже вирости над собою. Ось подивися, тобі не подобається Ольда, ти таких ніколи не бачила і вважаєш, що вона паплюжить жіночий образ. А через десять років ти можеш опинитися в ситуації, коли від неї залежатиме твоє життя. Тож не смій псувати з нею стосунки. Можеш не любити і не дружити, але пакостити не треба.

— Я й не збиралася, — здивовано відповіла Джульєтта. — Але навчити її поводитись як жінка не завадить.

— Навчать ще, етикет іде додатковим курсом. І, повір, вона на цей курс запишеться. Мені два місяці вистачило, щоб піти й записатися, то й вона піде.

Джульєтта знизала плечима і накрила скляний заварювальний чайник кришкою. Чай з малиновими гілочками – чудова річ, але треба почекати, поки ці гілочки віддадуть аромат.

— Знаєш, — знову заговорила Шелла. — У цій школі декларується, що всі рівні та нічим один від одного не відрізняються. Але насправді це не так. Насправді одразу можна зрозуміти, хто є хто. Майже завжди. За манерами, за говіркою, за словниковим запасом і по відношенню до оточуючих. Он твоя Ольда звикла бути сильною і постійно захищатися, цим вона зараз і займається. Ти сама вихована, але розпещена дівчинка. Коли тобі щось не подобається, у тебе таке обличчя робиться… але ти мовчиш, бо тобі татко звелів мовчати. Пошану до батька в тебе міцно вбили. Не звелів би, напевно, висловилася б. Ти нестримана на язик. Так що ти дочка багатих батьків, але не купців, вони інші, в їхньому середовищі прийнято набивати собі ціну, де треба і не треба. І ти не з високої аристократії. Високих аристократок вкрай рідко так балують, їх з народження привчають до обов'язку та непримітності. Тих, хто цьому навчитися не здатний, швиденько видають заміж і одружують, щоб вони якнайшвидше наплодили гідніших, ніж вони самі, дітей. Так що ти або донька чиновника, що високо злетів, або дівчина з нетитулованих дворян і рід у тебе з довгою історією.