розділ 9

Розділ 9

Сунь. Проникнення

Ніжному вітерцю, що проникає всюди, часом вдається те, що неможливо досягти іншими шляхами. Як схиляється трава під привітним вітром, так і багато людей приймуть ваші добрі ідеї. Пам'ятайте про це. Нехай ваш вітер буде рівним і сильним, якщо цього вимагають обставини. Але нехай він не дме дуже сильно, інакше він вичерпається.

(Книга змін)

Роан готувався до літньої практики. Іноді він починав тихо бурчати через те, що йому все-таки нав'язали групу недоліток. Різноманітну. За яким принципом цю групу збирали, Роан вже не намагався зрозуміти, бо це було невідомо навіть магістру Лєсці, який умів філігранно від таких груп відмовлятися. Втішало Роана тільки одне: разом з ним і дітьми в степ їхала прекрасна Йяда. Хоч буде на кого подивитися. А в іншому... Припустимо, за Джульєтту просив хтось високопоставлений, хто знає, що Роан повинен за дівчиськом наглядати. Група бовдурів, які слухають байки із життя вільних магів, теж не стала сюрпризом. Роана цими недолітками вирішили покарати до кінця життя. Ні, магістр Лєска його не видав. І Денька через об'єктивні причини не зміг розповісти, хто і як витяг його з в'язниці. Але Роана все одно чомусь запідозрили.

До речі, Деньку так і не вигнали, навіть після того, як зіставили образ прекрасної блондинки, його сімейний артефакт і те, що хлопець прийшов до шкільного лікаря з ознаками отруєння тією ж речовиною, що і в інших відвідувачів «Одновухого зайця». Про блондинку слідопитам розповів Тебан, який вирішив не прощати авантюристку, що обдурила його. Вони швидко вирахували Деньку. Після чого хлопцю офіційно погрозили пальцем, стягнули з його батьків штраф і дали ще один останній шанс, заодно додавши і цього бідолаху до групи Роанових бовдурів.

Яніра до них приписали через половину місяця. За бійку. Отже, тепер Джульєтта намагалася зустріти Роана біля виходу з корпусу після лекції, попутно посміхнувшись предмету своєї мрії. Янір залишався байдужим, і дівчина, увірувавши, що всьому виною ластовиння, старанно з ним боролася.

Крім усіх цих видатних особистостей у групу, що вирушала у степ, входила Шелла, як підопічна Йяди. Дівчата-трійнята, різні, але з настільки схожими іменами, що в них плуталися навіть ті, хто знав дівчат мало не з народження. П'ять людей від зельєварів, що їхали з метою назбирати якомога більше цінного сіна, яке росте тільки в Малому розломі. І похмурий хлопець, якого за якусь провину покарали як степом, так і необхідністю написати реферат про цей степ, ґрунтуючись на особистих враженнях.

Не дивно, що Роан бурчав. Поки він навіть слабо уявляв, як наглядатиме за цим табором, коли вони поселяться в наметах неподалік крихітного селища. Хоч бери і на всіх чіпляй маячки, щоби не розбіглися. Як дзвіночки на корів.

Отже, Роан готувався до практики. Листувався з братом. Перевіряв і перевіряв розрахунки для створення ляльки зі свинини, яка зображатиме середньостатистичного мага, і подальшого вбудовування в неї свого щитового амулету. Першого його варіанту. Це було цікаво, але дуже складно. А Роана весь час хтось відволікав. Якось Варну приходив, щоб прочитати лекцію про репутацію школи. Виявилося, цю репутацію якимось чином зачіпає те, що Роан час від часу підробляє у місті. Мовляв, якщо вже працюєш, то вибирай гідних себе клієнтів та гідну роботу. А робити нелегальні амулети для дівчат із веселого будинку, завдяки яким вони здаються чоловікам привабливішими, ніж є насправді — недобре воно. Роан покивав, але робити амулети з крапелькою привороту не перестав. Дуже вже добре платили і кордон, після якого можна було б звинуватити у впливі на волю іншої людини, він не переступав. А проблеми із репутацією вирішив просто: перестав їх відносити особисто. Після цього Варну більше не приходив, тому з проблемою Роан справився правильно.

Або прийнятно.

Власне, невелика різниця. Відстали, і гаразд.

Жаль, що так само просто не можна було позбутися необхідності доглядати недолітків у степу.

— Це все він! — випалив Максимо Діньяр і з розмаху поставив перед Тельєном Варну пузату пляшку темного скла.

У таких пляшках зельєвари зберігають заспокійливі настоянки. Ті, які настоюють на найміцнішому самогоні. Найбільше подібні настоянки потрібні самим зельєварам, вони дуже заспокоюють їх під час свят і непогано зігрівають при додаванні в чай ​​взимку.

— Хто і що? — запитав магістр Варну.

Якщо Діньяр приніс цю явно вкрадену у колег пляшку — справа серйозна. Або дуже несерйозна, просто чергова дурість, за яку Діньяру несподівано стало соромно.

— Твій хлопець! — заявив Діньяр, плюхаючись на стілець. — Я знайшов того першого барда, від якого студенти та інші барди підхопили цю пісеньку.

— Ти його катував? — захвилювався Варну.

Діньяр міг би, тим більше, у цьому випадку. Він вважав, що пісня про веселого мага Діньяра паплюжить його честь і гідність. Упевнений, що через неї до нього студенти перестануть ставитися серйозно, постраждає його викладацький професіоналізм, а в перспективі він взагалі стане посміховиськом для всього королівства.

Магістр Варну в цьому сумнівався, хоч і ловив себе на тому, що подумки співає прилипливу пісеньку, і не розумів, чому колега все сприймає так близько до серця. Навіть більшість городян не запідозрять у грізному магові, який намагається самоствердитися за рахунок молодших колег і темних селян, викладача зі Школи Стихій. Прізвище поширене. Після Війни Синього та Червоного Прапорів, коли з неіснуючого нині королівства Бенваль тікали люди і осідали на півдні Західної Гряди, у кожного другого жителя тих гір було таке прізвище. А за останні триста років нащадки цих біженців розселилися по всьому королівству. Так що…

Але Максимо достеменно знав, що пісня про нього.

Варну, звісно, ​​теж це знав. Але вважав, що реакція у колеги могла б бути спокійнішою, це менше привернуло б увагу.

— Не катував я його. Ця сволота поспівала по площах і одразу ж втекла з міста. Я колишніх сусідів розпитав. Стільки грошей на це витратив... Загалом, це він замовив пісню. А потім довго ходив, слухав та вносив поправки. З усією можливою старанністю мстився, зараза.