розділ 16

Розділ 16

ЦЗІН. Криниця

Важіль ходить вгору-вниз, вгору-вниз, вгору-вниз — монотонна втомлива робота, але вона неминуча і необхідна, особливо, якщо ви набираєте воду з колодязя. Однак спочатку слід переконатися, що криниця повна, і вода чиста. Коли ж ви знайдете колодязь із джерельною водою, не вимагайте, щоб ним ніхто більше не користувався. Вода — це небесний дар і призначається всім. Коли ж ви качаєте воду, не забутьте поглядати на всі боки, — посудину, яку ви наповнюєте, можуть розбити.

(Книга Змін)

— Шелла, а вона має рацію, — сказала Джульєтта, добре перед цим подумавши.

— Хто і в чому? — діловито спитала подруга, яка сиділа на ліжку і пришивала випадково відірване з рукава мереживо.

— Та дівчинка. Недобре вдесятьох нападати на одного.

— А, — байдуже сказала Шелла. — Ти знову про свої романи. Там, мабуть, окрім ідеальних чоловіків бувають і ідеальні хлопчики.

— Ідеальні? — здивувалася Джульєтта.

Шелла відклала шиття, сумно зітхнула і посміхнулася.

— Гаразд, наївне дитя, розповім, як воно буває насправді. Насправді немає особливої ​​різниці між хлопцями, народженими у підворітті, і тими, кому пощастило з'явитися на світ у палаці. Спочатку ні. Просто других намагаються правильно виховати, щоб вони не шукали зайвих неприємностей. А це вдається не завжди.

— Не завжди? — луною перепитала Джульєтта.

— Так, — серйозно сказала Шелла. — От був нещодавно випадок, один маленький синочок барона з прикордоння вибив зуб маленькому принцові. Вони один одного у палацовому парку зустріли і щось не поділили. Бароненя там чекало на тата, який розмовляв з кимось важливим. Точніше, не те щоб чекав, чекати він повинен був біля воріт, його там на знайомого стражника залишили, пообіцявши потім влаштувати екскурсію дозволеною частиною палацу. Принц від няньок-вчителів втік. От зустрілися ці хлопчаки і побилися, за що обох потім ще й відшмагали. Барон сина вчив, щоб більше не бився з незнайомцями, а то це король у нас добрий, а чийсь високопоставлений батько міг наказати й палицями побити, і відкуп з батька вимагати, і баронству вирішити помститися. Бароненя взагалі не мало права перебувати в тому парку, він у забороненій для відвідувачів частині. А принца пороли за нестримність і нехтування уроками, на яких він мав бути.

— І що? — запитала Джульєтта, не розуміючи, яке відношення ця повчальна історія має до воїнів, які вирішили натовпом напасти на одного мага.

— А те, що батьки та вихователі за ними стежать. І рано чи пізно можуть зрозуміти: скільки не пори, толку все одно не буде. Не знаю, що в такому разі роблять з принцами, але якихось бароненят, якщо вони не єдині спадкоємці, посилають до школи доспішних воїнів. Туди ж своїх зайвих чи безталанних нащадків посилають купці і воїни. Ще в цю школу потрапляють сироти з відповідними фізичними даними та деякими мізками. Ну, розумієш, тих, хто розумніший і працездатніший — розбирають у учні різні будівельники, гончарі та інші. Обдаровані магії вчаться. Зовсім безнадійних відсилають подалі від столиці у різні шахти, ліси та каменоломні. Ну, ще в цю школу потрапляють різні бастарди і дуже рідко бовдури, які бажають лицарської слави. Ось. І всі ці визначні особи киплять у казані під назвою «казарма». Їх досить рідко випускають. А коли випускають, вони біжать шукати пригоди і часто знаходять тих, кому пощастило більше. А це, знаєш, прикро. От і б'ються.

— А десятеро на одного?

— Я ж говорю, наївне ти дитя. Наші хлопці, якщо зловлять одинокого учня з тієї школи, теж повз нього не пройдуть. Просто з помсти. Сильно бити не будуть, звичайно, але спробують принизити. І знаєш, що дивно? Досі ні наші вчителі до тої школи не ходили, ні їх до нас. А отже, сталося щось справді дивне та страшне.

— Ага, — сказала Джульєтта і замислилася. — Шелло, а як же тоді офіцери і... навіть у короля є звання, і він десь навчався, коли був принцом. Ось.

— Ну, не в школі ж, де вчать користуватися амулетним обладунком і нічого більше. Розумієш, насправді це радше молодша школа, ніж старша.

— Тоді, щоб стати офіцером, треба вчитися у старшій військовій? — уточнила Джульєтта.

— Саме так. Але не у всіх на це вистачає розуму та терпіння. А так, навіть ті, хто стає офіцером за заслуги, все одно складають якісь іспити.

— Зрозуміло, — сказала Джульєтта.

Книги знову набрехали. А може ті, хто їх пишуть, погано знають, як влаштоване життя.

— Шелло, а тобі не цікаво, що там сталося?

— Цікаво.

— То давай дізнаємось.

— Хм... як?

— Підемо на те місце, де була бійка, і запитаємо людей, які там живуть.

— Хм… — озвалася Шелла, але відмовлятися не стала.

***

Ця ідея спала на думку не одній Джульєтті. Трійця перевертнів до неї додумалася набагато раніше. Та їм і думати довго не знадобилося. Вони згадали так і не спійманого метальника непідйомного каміння і одразу зрозуміли, що це був він, той неповний перевертень, якого вони так і не вирахували. Тому спочатку Вірат спробував з'ясувати, хто вночі ходив у місто, а переконавшись, що половина школи, вирушив на місце події. Хотів піти сам, але за ним поплелися Бадеш і Ратая.

Місце, куди вони прийшли після довгих, але обережних розпитувань стражників, що попалися на шляху, перевертнів розчарувало. Вночі на цій невеликій площі з фонтаном, напевно, було темно і порожньо. А вдень на ній шумів невеликий базар. Селяни продавали зелень, овочі та фрукти прямо з тачок та невеликих возків, притягнутих ослами та дрібними кудлатими конячками. Двоє дівчат, одягнених бідно, але чисто, явно сестер, сиділи прямо на ганку будинку і зашивали чийсь одяг. Дідок на сусідньому ганку, вправно орудуючи маленьким ножом, перетворював прутик на айстру, а поряд з ним стояв глиняний глечик з цілим букетом дерев'яних квітів. На бортику фонтану сиділа лоточниця і похмуро закликала покупців покуштувати пиріжків з варенням.