21 (2)

На пошуки чорної трави вирушили вночі, вирішивши, що вдень хода, з Денькою і прутиком на чолі, приверне надто багато уваги. Вночі виникли інші проблеми. Виявилося, одна річ — перебратися по дереву через паркан і швиденько, вивченою до останнього камінчика в бруківці вулицею, добігти до знайомого «Одновухого зайця» за пивом, а зовсім інша — перетягнути через цей паркан дівчат, одна з яких не вміла лазити по деревам у принципі, а друга давно не практикувалася у цій справі. Добре хоч вони широченні штани одягли, а не сукні, тоді все було б у рази гірше.

Складнощі із парканом виявилися не найгіршим. Потім довелося тинятися в темряві малознайомими вулицями. Навіть Яс, що встиг сунути свій ніс, куди тільки можна і куди не можна, не очікував, що половина вулиць поруч зі школою виявиться майже не освітлена, що за високими парканами почнуть нестямно гавкати собаки, і намагаються ці паркани знести, судячи з того, з яким натхненням вони кидалися на них.

Спіткнувшись через незрозуміло що, а потім ще й посковзнувшись на гнилому кабачку, що валявся посеред дороги, Льєн плюнув на конспірацію і запалив вогник над долонею. На вогник відразу злетілися комарі, а пси стали гавкати вдвічі інтенсивніше і починали це робити заздалегідь.

— Зараз повибігають мужики з палицями і поб'ють нас, — похмуро пророкував Малак, косячись на псячу ікласту пащу, просунуту в дірку в паркані.

— Швидше обіллють помиями, — оптимістично поправила його Шелла і прибила комара.

— Денька, ти не можеш швидше шукати? — спитав Яс.

— Не можу, — відповів визнаний невдаха і хитнув лозиною. — Бачите, не реагує.

— А на що вона має реагувати? — запізно поцікавилася Джульєтта.

— На золото, — потойбічно відповів Яс.

Тут же праворуч під парканом заворушилася купа сміття і пропитим голосом поцікавилася, де то золото знаходиться? Студенти у відповідь прискорили крок.

Купа, стогнучи, виповзла на дорогу і деякий час їх переслідувала рачки. Потім на щастя відстала.

— Ось так і народжуються міські легенди, — сказав Льєн, але на нього не звернули уваги, зайняті вкрай озвірівшими комарами.

Денька, зосереджено дивлячись на свій прутик, повернув у темний і візький провулок. Провулок на перевірку виявився глухим кутом, що упирався в іржаві ковані ворота.

— Там, — сказав Денька і продемонстрував тремтячий роздвоєний кінець прутика.

— Я знаю це місце, — озвався Яс. — Там пожежа була. Роки три тому. Будинок згорів майже повністю, він був переважно дерев'яний, от і залишилися від нього тільки кам'яні стіни першого поверху. А відбудовувати його так і не почали. Старий господар там теж згорів, а спадкоємці ділять згарище, ходячи судами. Незабаром і до королівського дійдуть, як тільки назбирають грошей... Вони на ці суди стільки витратили, що могли б уже купити по власному будинку в окрузі.

— Дивні люди, — сказала Джульєтта.

— Принципові, — зі знанням справи сказав Льєн. — Але мене цікавить інше. Що ми можемо знайти, якщо там тільки голі закопчені залишки стін залишилися?

— Там, напевно, був підвал, — припустив безжурний Яс і пішов відчиняти ворота.

Іржава стулка відкривалася з таким скрипом, що, напевно, перебудила людей, яких не зуміли розбудити собаки. У щілину, що утворилася, студенти прослизнули, як миші, що побоюються кота. Льєн загасив світляк і далі вони кралися, освітлювані тонким серпиком місяця, спотикаючись і тихенько лаючи тих, хто розкидав посередині дороги різний мотлох.

— Ну, де твій підвал? — спитав Льєн, коли вони хоч і насилу, але дійшли до руїн, що стирчали іклами чудовиська.

— Вхід або всередині будинку, або десь позаду.

Шукати отвір, щоб зайти в середину згарища, нікому не захотілося, так що вони гуськом пішли навколо. Десь на півдорозі натрапили на здичавілі троянди і повернулися, вирішивши обминати стіни з іншого боку. Цей шлях виявився кращим. Хтось зібрав усе каміння, що валялося, і склав його під саму стіну. У бузку, який намагався перекрити дорогу за прикладом троянд, прорубали прохід. Денька став бурмотіти, що не на добро це. Але Яс навпаки зрадів, підозрюючи, що це зробили садівники-аматори, і чорну траву буде знайдено.

— Підвал, — представив Малак пагорб, що зарос плющем.

— А ось і двері.

Яс намацав у темряві ручку і впевнено її провернув.

На загальний подив, двері виявилися незачиненими і відчинилися зовсім тихо, натякнувши на те, що їх петлі змащувати не забували. Виявлені відразу за дверима сходи вели далеко вниз, а потім різко повертали праворуч. А ще через пару сходинок почався тунель, який пах грибами.

Яс дістав пляшечку із зіллям, яке світилось, обійшов Деньку і повів пригодників до тих самих пригод. Благополучно довів до дверей і деякий час під ними постояв, прислухаючись до голосів, які лаялися.

— Знаєте, мабуть, нам краще прийти сюди іншим разом, — сказав задумливо.

Його ніби почули. Двері різко відчинилися, і з-за них ступив чоловік, зарослий бородою до самих брів. Джульєтта зорієнтувалася найшвидше. Вона заверещала і кинула в страшного чоловіка грудку вогню. Вдало покинула. Борода спалахнула миттєво. Чоловік заволав. Яс збив його з ніг, сів йому на спину і почав бити чолом об кам'яну підлогу, сам не знаючи, гасить він людину або намагається добити. На крики вибігло ще двоє мужиків, з мечами наголо. Але вибігати з освітленої кімнати у темний тунель було не найкращою ідеєю. Один благополучно знепритомнів сам, спіткнувшись об Денькину ногу і боднувши стіну. Другого приклав чолом до тієї же стіні Льєн.

— І хто це? — скромно запитала Джульєтта, роздумуючи, чи кидатися на шию Льєну, який начебто рятівник, чи не варто? Ситуація начебто не зовсім така, але дуже романтична.

— Не знаю, — пробурмотів Яс і потикав носком черевика колишнього бородача. — Ходімо подивимося, що там.

— А ці не прокинуться? — засумнівалася Шелла.

— А давайте їх зв'яжемо, — визначилася з подальшими діями Джульєтта, яка не втрачала оптимізму.