24 (2)

— Королівська жаба, чим я займаюся? — спитав сам у себе Роан, коли, незважаючи на труднощі та втому, знайшов Льєна в шинку, досить далеко від школи.

Льєн був п'яний, сумно дивився в келих, в якому на рештках підфарбованої цибулинним лушпинням сивухи плавали жовті пелюстки, покликані натякнути відвідувачеві шинка, що п'є він не аби що, а справжнісіньку настойку на сонячному корені. Квіти цієї рослини коштували вдесятеро дешевше за корінь і були абсолютно марними, але їх, для краси та золотистості напою, кидали і в справжню настойку.

— Так, — сказав Роан, сідаючи за стіл юного мага.

Льєн відірвав погляд від загадкових сивушних глибин і перевів його на Роана.

— А-а-а-а… — сказав, мабуть, впізнавши викладача.

— Чим ти тут займаєшся? — спитав Роан.

— Думаю, — похмуро відповів Льєн.

— У келиху ти все одно втопитися не зможеш, — заявив Роан і задумався. — Хоча якщо застосувати трохи фантазії…

— Я не маю наміру топитися! — гордо заперечив Льєн і так смикнув головою вліво, що його повело слідом і мало не звалило з стільця. Повернувши собі рівновагу і чомусь знову зазирнувши в келих, Льєн похмуро додав: — І вішатися не буду, даремно сподіваєтесь.

— Це добре, — заспокійливо сказав Роан. Розмірковувати, хто цьому недорослю пропонував вішатися не хотілося. — А то Джульєтта зібралася до розбійників у ліс. Має намір жити там у скиті. Напевно, мріє прославитися страшною відьмою. А що, в лісі митися особливо ніде, хіба що в струмку поплескатися, дрова заготовляти доведеться, трави збирати самостійно, розбійникам, щоб не чіплялися, час від часу підпалювати шевелюри або щось гірше. Ну, за півроку точно відьмою прославиться, причому страшною. Дітей у навколишніх селищах лякатимуть.

Льєн моргнув, а потім втупився в Роана так, ніби в нього друга голова виросла, маг навіть запідозрив, що у нещасного студента через випиту мерзоту стало двоїтися в очах. Трохи подивившись на викладача і поміркувавши, Льєн обережно запитав:

— Навіщо їй у ліс?

— Вона збирається там лікувати постраждалу гордість, — порадував Льєна Роан.

— Навіщо?

— Ну, не знаю, мабуть, їй ця гордість потрібна у здоровому вигляді.

Після цих слів Льєн почав дивитись на Роана так, ніби зрозумів — викладача тут немає, це просто біла гарячка так виявляється. А потім ще й долонею по столу грюкнув, не шкодуючи опухлий палець. Зате біль його, схоже, протверезив.

— Знали б ви, як ви мені насправді набридли, — сказав Роан, помилувавшись блідою з прозеленню фізіономією студента. — Гаразд, Джульєтта наївна дівчина, що перечитала романів і виховувалась під впливом двох дивних жінок, одна з яких взагалі дурепа набита, уявляє себе дуже розумною, через що її навіть заміж побоялися брати. Але ти мені здавався цілком розумним. То що тобі завадило просто поговорити і пояснити їй, чому тобі треба почекати півроку? Думаю, вона в захваті буде. Кор-граф, який одружився з безрідною красунею, — це так романтично, як у її улюблених романах. Та й на доньку градоначальника слід було подивитися, перш ніж її лякатися. Чутки справа така, часто перебільшена. Знаєш казку про те, як у мірошника миші прогризли дірку в мішку із зерном, а потім, через тиждень, підвищилися ціни на пшеницю, бо пішли чутки про мишей, які начисто об'їли всі поля на сході королівства?

— Знаю, — похмуро сказав Льєн. — Але дивитись на цю доньку все одно не буду. Навіть знати не хочу, хто вона така, як виглядає і наскільки правдиві чутки.

— Ну і даремно, — весело сказав Роан. — Гаразд, зараз ідемо до лікарів, хай тебе протверезять. А потім ти пахучий, але осудний підеш пояснювати все Джульєтті, поки вона насправді кудись не втекла. А то я її знаю, вона й не на таке здатна.

— Гаразд, — сказав Льєн і запив згоду пакістю з кухля.

***

До того часу як Роан довів Льєна до Джульєтти, зумівши заради такої справи вмовити Хабку допустити так повністю і не протверезілого студента до її дівчаток, ненормальна любителька романів встигла набити речами похідну сумку і наволочку, яка чимось провинилася. На останній вона і сиділа, час від часу підстрибуючи, мабуть намагаючись утрамбувати речі.

Джульєтта була розпатлана і рішуча, щоки розчервонілися, капелюшок десь загубився, а чергова невдаха-сукня порвалася і тепер розповзалася на коліні, що дівчина поки не помітила. А ось Льєн помітив відразу і якийсь час бездумно витріщався на дірку і коліно, що стирчало з неї. Роану навіть довелося легенько ляснути його по потилиці, щоб привести до тями.

— Розумієш, — замість привітання сказав Льєн.

Джульєтта, зосереджена на багажі, підвела голову і здивовано на нього подивилася. Тікати з криками, чого так боявся Роан, вона, схоже, не збиралася. Можливо, взагалі розчарувалася в ідеї, усвідомивши, що набиту речами наволочку самостійно далеко не дотягне.

— Нам треба поговорити, — додав Льєн.

Джульєтта випрямилася на своїй наволочці, як королева на троні, не дивлячись розправила сукню, вдало приховавши відволікаюче Льєна коліно, і веліла:

— Говори.

Льєн сумно зітхнув, мабуть, зізнаватися у своїй дурості не вмів.

— Гаразд, ми не заважатимемо, розмовляйте, — тоном навченої роками жінки сказала Шелла, і, виштовхнувши Роана за двері, вийшла слідом.

— Гаразд, почекаємо, — вирішив стомлений маг і сів чекати просто під стіною.

Втікати через вікно Джульєтта точно не буде, не така вона дурна, щоб стрибати з третього поверху, а в'язати мотузку з простирадла їй завадить Льєн. Якщо розсердиться і влаштує пожежу, то поруч Шелла вона все загасить. А на кавалера Роан про всяк випадок наклав щит від вогню. Простий, але Льєна від опіків повинен врятувати. Хвилини дві витримає, а на довше Джульєттиної агресії не вистачає. Дивовижно відхідлива дівчина.

***

— Говори, — веліла Джульєтта.

Льєн, який успішно простояв перед нею вже досить довго, мляво посміхнувся і почухав потилицю. Потім переступив з ноги на ногу, схилив голову набік, смикнув себе за вухо. Джульєтта за ним спостерігала з великим інтересом і дуже серйозно. Навіть не посміхалася. Через що Льєн почував себе незатишно, немов перед батьком після чергової провини, нехай навіть випадкової.