5 (3)

Плоти сплавлялися річкою майже до вечора. Студенти встигли виспатися, занудьгувати, від нудьги об'їстися, пограти у фанти, згадати назви купи зілль і плетев, поділитися тим, хто і що читав востаннє, потримати кота Яса над водою, полякати один одного чутками про величезних сомів, що заковтували цілі кораблі, і навіть повторно винайти нагрівач на маго-силі, коли вирішили заварити свіжого чаю через те, що в термосах він уже закінчився. Декілька першокурсниць поскаржилися викладачам, що ховатися за ширмочкою наодинці з великим глиняним горщиком, щоб справити природні потреби, не дуже зручно, але решта стійко переносили труднощі і негаразди.

Зате, коли ліворуч з'явилося рибальське село і керманичі почали штовхати плоти туди, зраділи цьому абсолютно однаково всі, навіть коні. Причал біля села був такий собі, особливо якщо порівнювати з міським. Але він виявився досить міцним і широким, щоб можна було звести з плотів коней і відігнати їх на загороджену галявину. За галявину Роан заплатив старості, який пообіцяв напоїти коней чистою водою, а за окрему платню ще й перевірити підкови.

Вантаж Хене, та й більшу частину решти речей залишили на плотах, а недовірливий майстер Дезим розповів по секрету мужичку, котрий метушиться поруч, що на речах захист і прокляття, яке розгорнеться на будь-кого, хто спробує їх вкрасти. Метушливий чоловік після цього загадково зник, а тітка, що здалеку побачила, що студенти спускаються на землю з уловом і запропонувала цей улов посмажити або запекти на вугіллі всього за десять мідяків, охнула і створила зигзагоподібний знак, що відганяє зло. Щоправда тікати не стала, за що й отримала рибу та свої мідяки.

Ночувати викладачі вирішили знову у наметах, бо не були впевнені, що встежать за студентами, якщо вони розійдуться по хатах. Власне, Роан і так був упевнений, що якщо дітям знадобиться, ніхто за ними не встежить ні в наметах, ні в чистому полі, але руйнувати чужі ілюзії не став. Тим більш, цього разу навіть Фламма нічого проти наметів не мала, тільки зітхнула сумно.

Студенти тим часом повторно об'їлися як своєю рибою, так і їжею, яку натягали господині. Трохи пошукали біля річки загадкові квіти мокрокоріння, про які їм розповіла місцева бабуся, яка запевняла, що саме цими квітами лікує собі ревматизм, а потім розсілися біля вогнищ і почали лякати селян тужливими піснеспівами, дуже вже схожими в хоровому, місцями нетверезому виконанні на щось страшне... До Роана з приводу цих піснеспівів навіть староста приходив, але дізнавшись, що це лише пісня «Довга подорож», і уважно прислухавшись, він махнув рукою і пішов заспокоювати населення.

Співали студенти довго. Вже встигло остаточно стемніти, жаб'яче квакання змінилося комариним дзвоном. Якийсь відчайдушний рибалка, набравшись сміливості і випивши для хоробрості, прийшов випрошувати амулет-захист від цих комарів, і навіть отримав його, коли остаточно всім набрид. Декілька студентів встигли збігати в село, явно не за черговою порцією пиріжків та риби. Охриплі пси змирилися з долею і перестали гавкати. А студенти співали та співали, наче комусь у селі за щось мстилися.

А коли всі вгамувалися і розійшлися спати, з дерева біля самої води зліз чоловік і спритно кудись побіг. І бачила цього мужика тільки Фламма, яка вирішила твердо дотримуватись плану, дочекатися викрадачів та врятувати чоловіка своєї мрії.

***

— Ну, що? — спитав бородатий чоловік у найманцевій куртці, коли до хати на краю села ввалився той самий чоловік, якого бачила Фламма.

— Брешуть вони все про прокляття. І охранок там жодних немає. Взагалі фон чистий від магії, що працює. Тож якщо тихенько відв'язати пліт…

— Пліт ми відв'язувати не будемо, він важкий і повільно пливе. Та й керувати ним майже неможливо, ці штуки розраховані на те, що сплавлятимуться течією, а потім їх розберуть на частини, дошки продадуть на ярмарку, а колоди відправлять на дрова. Їх із таким розрахунком і роблять. Тягати їх туди-сюди ніхто не стане, не вигідно було б. І роблять ці плоти тільки коли комусь треба перевезти великий вантаж. А так, човнами справляються чи навколо боліт йдуть, — пояснив щуплий дідок, котрий сидів на лаві під стіною.

— Ага, — сказав любитель спостережень із дерева. — Тоді як?

— Тоді ми, як і збиралися, зв'яжемо разом три човни, підпливемо річкою, тихенько все перевантажимо... наш маг, до речі тверезий? Тому що, якщо не тверезий, я його точно приб’ю і піду наймати когось іншого. Нам за цей летючий винахід платять, а не за те, що він роздивиться дно у чергової винної бочки, — похмуро сказав бородатий.

— Тверезий! — дзвінко прозвітував дівочий голос із іншої кімнати. — Ми його тут зв'язали, щоб не втік і не напився, тож тверезий. Тільки злий.

— Нічого, злим він працює краще, — задоволено сказав бородатий. — Значить, підпливаємо, тихенько вантажимо… де, до речі, ті амулети, які зменшують вагу?

— У мене! — озвалась дівчина, яка зв'язала мага.

— Розумниця, — похвалив її бородатий. — Від однієї кухарки користі більше, ніж від купи мужиків. Може справді вас усіх розігнати та набрати собі команду войовничих жінок?

Чоловіки переглянулися, але нічого не сказали, а бородатий продовжив ділитися своїм геніальним планом:

— Грузимо і тихенько пливемо. Плоти не підпалюємо. Сторожа, якщо він там виявиться, не вбиваємо, лише присипляємо. Нам зовсім не треба посваритись з магами. Нам платять за ту летючу штуку, да Антасю?

— Так, — підтвердив дід. — Співправитель великої матері впевнений, що треба подивитися, що робиться за кордоном Тумана. Його провісниця стурбувалася. Та й тварини неспокійно поводяться. А без летючої штуки над туманом не подивишся.

— Попросили б у магів допомоги, — сказала розумна кухарка, а хтось, мабуть, зв'язаний маг, щось загадкове провив.

— Так їх одразу набіжить стільки, що нам мати доведеться переховувати. Учують жеж. А маги нашу матір чомусь не люблять. І що вона їм зробила?

— Силу з їхніх колег випила, — підказала невгамовна кухарка. — Цю казку всі знають.