Камінці. Переддипломна практика

6 (2)

 

— Значить, ви збираєтеся знайти матір за допомогою дару Деньки і подивитися, що вона таке, а то раптом якась гидота на зразок чорної трави, — задумливо сказав Янір.

— Так, — серйозно підтвердив Малак.

— Ідіотизм, — одразу ж припечатав Янір і перевів погляд на Яса, якому спала на думку ця ідея.

— Це хороший план, — впевнено сказав Яс.

— Роан та інші викладачі її не шукатимуть, принаймні поки не знайдуть туман із грибами, які їм здаються більш небезпечними, — додав Льєн. — І місцеві можуть встигнути цю пакість так заховати, що її ніхто не знайде. Ну не дарма ж їхня мати магів побоюється.

— Ми тільки подивимося, — тихенько сказала Джульєтта і невпевнено посміхнулася.

Тільки подивитись у них виходило не часто. Постійно відбувалося щось таке, що доводилося то кидатися вогнем, то тікати, а то й поєднувати.

— І повісимо маячки, — додав Малак.

— Щоб потім її легко можна було знайти, — сказала Ольда і задумливо поклала в рот цукерку.

— Гаразд, — буркнув Янір, не забувши всіх окинути повним скептицизму поглядом. — Я розумію, навіщо вам Денька, — подивився на сплячого мага-пошуковика. — Але я вам навіщо знадобився?

— Місяць зараз повний і ти в силі, — відповів Льєн і знизав плечима, наче Янір не розумів очевидного.

— Це простіше, ніж збирати натовп, — сказала Ольда.

— Ось ми й прийняли простіше рішення, — додав життєрадісний Яс, а його кіт підтвердив гнусавим нявканням.

Янір сумно зітхнув.

— Але ж ми тільки подивимося, — сказала Джульєтта і поплескала очима, так, про всяк випадок.

— Через паркан заглянемо, — сказала Ольда і чомусь хихикнула.

— Ми не чіпатимемо цю матір, просто маячки навісимо, — сказав нібито розумний Малак.

— А потім повернемось швиденько, — зайво впевнено сказав Яс.

— Інакше її переховають і навіть Денька не знайде, — сказав Льєн.

Кіт знову нявкнув.

І тільки Денька, якого це все стосувалося безпосередньо, сидячи спав і тримав свою думку при собі.

Янір знову зітхнув, пошкріб щоку, навіщось подивився на стелю намету і, нарешті, сказав:

— Гаразд, ходімо.

— Тоді ми зараз, тільки переодягнемося! — радісно вигукнула Джульєтта, схопила Ольду за руку і практично потягла до виходу.

А зовні щось затріщало, а потім затупотіло в різних напрямках. І Янір багатозначно посміхнувся. Він відчував себе мисливцем і мав намір повеселитися. І якщо попутно знайдеться мати, у що Янір не вірив, враховуючи, що зазвичай знаходив Денька, то так і бути. З селянами вони якось упораються. Льєн і Малак у викладачів на хорошому рахунку. Яс сам по собі та ще зброя, як і руда Джульєтта. У Ольди ножі, а у Деньки сімейні амулети.

Та що цій компанії можуть зробити якісь селяни, навіть якби не було мага-перевертня? Нічого, швидше за все.

І рятувати, напевно, доведеться саме селян, якщо під руку полізуть.

Поки чекали на дівчат, Янір загадково посміхався і прислухався до звуків зовні. Почув, як до задньої частини знову хтось підійшов, і тепер цей хтось був не один. Почув дівчат, що поверталися, і ту, що поспішала за ними, невміло ховаючись за наметами і послизнувшись на траві. Почув чиюсь тиху лайку на дереві, що росте біля річки. І лаялися там на студентів, яким чомусь не спиться, і які, напевно, задумали якусь гидоту проти матері.

— Який здогадливий, — пробурмотів Янір.

І, коли компанія знову зібралася, враховуючи навіть те дівчисько, яке тихенько пихкало праворуч за ганчірковою стіною, Янір сказав:

— Ходімо тихенько, щоб нас не видно було від річки. Там на дереві хтось сидить.

Компанія тямуще покивала і сперечатися не стала. Тільки Денька несамовито позіхнув і задумливо запитав:

— А пошуки звідки почнемо?

— Від сільської дороги, — сказав Яс. — Куди б вони свою матір не заховали, йти до неї починають цією дорогою.

— Мабуть, треба замаскуватись, коли вийдемо на дорогу, — вирішив Яс. — Ілюзією. Чи завісу поставити з боку села та річки?

— Краще завісу, — сказав Янір, якому зовсім не хотілося, щоб відстало дівчисько, якому незрозуміло що було треба, і мужики, з якими все стало зрозуміло ще в той момент, коли один із них намагався зрозуміти, чи влізе княжич у мішок.

***

Село спало, мокло під дощем і не чекало неприємностей.

А неприємності до нього вже йшли в образі групки студентів, дівчиська, яке хотіло допомогти чоловікові мрії, та воїнів, які просто хотіли виконати обов'язок і нарешті повернутися додому.

До дороги неприємності кралися кущами та городами. Собаки, чуючи перевертня, котрий випустив силу, що розтікалася навколо нього ледве вловимим неприємним запахом, боягузливо поховалися в будках і вдавали, що міцно сплять. Сторожа, що спостерігали за стоянкою магів з дерева, так і не помітили, що хтось із цих магів давно пішов. Дивитись їм і так було на кого, студенти продовжували блукати під дощем, а дехто навіть обмінюватися пляшками з невідомим вмістом.

— Давайте з цього місця, — вирішив Яс, коли компанія завмерла за мокрими кущами на краю дороги. — Я ставлю завісу і ми тихенько...

— Давай швидше, — сказала Ольда, відчуваючи, що якась настирлива гілка таки зуміла струсити кілька крапель їй на ніс, і каптур не врятував. Краплі були холодними, а витирати їх дівчина не наважувалася, бо руки навряд чи залишилися чистими після того, як ними довелося хапатися за чужі огорожі, хвіртки і навіть рослини.

Ілюзії у Яса завжди виходили добре, але цього разу він розстарався особливо. Компанія вийшла на дорогу, трохи постояла і подивилася на Деньку. Хлопець зрештою знизав плечима і невпевнено сказав:

— Давайте туди.

І вказав у бік лісу.

— Давайте, — підтримав його Яс і перший пішов до кущів, уздовж яких почав крастись, зовсім забувши про поставлені ілюзії. Ілюзії, після того, як він перестав їх тримати, розсіялися через півхвилини, але цього вистачило, щоб Фламма, що дивилася в бік села, не помітила, куди поділися студенти, а воїни з мішком навпаки побачили, як Янір, що йшов останнім, ховається в тіні чагарників.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше