14 (2)

А взагалі все почалося з того, що плетіння для пошуків цінних грибів так і не спрацювало. Спочатку воно зруйнувалося, не встигнувши розвернутися, через те, що Роан вирішив пошпурлятися чистою силою. Потім Малак, що позіхав від недосипу, випадково розірвав нитку підживлення, а решта не встигла вчасно перенаправити енергію, і плетіння знову зруйнувалося. Після цього всі вирішили відкласти пошук грибів і спершу виспатися. Але це не допомогло. Чи вони десь щось наплутали чи не так зрозуміли, чи плетіння було чиїмось злим жартом… А може, його взагалі придумав викладач, який не знав, як інакше зацікавити студентів складними плетивами спільної роботи. Загалом, воно виявилося дурнею.

Студентів це засмутило, особливо Джульєтту. Вони так старалися, зосереджувалися, тримали в руках темперамент та нетерплячість. А воно так.

Та й на гриби всі вже мали плани. Джульєтта взагалі мала намір їх подарувати Шеллі, яка любила рідкісні інгредієнти для зілля. Але, можливо, все б обійшлося, якби саме в цей момент з дому не вийшов сонний Денька з котом на руках і не запитав, чому тварина спала у нього на голові. З відповіддю Яс не знайшовся, зате Ольда згадала, що Денька все-таки маг-пошуковик і йому потрібна практика.

Денька з нею навіть погодився.

Ось так і вийшло, що на пошуки чудових грибів вирушили всією компанією, причому відразу ж, боячись передумати. А потім ще й задумлива Фламма додалася, заявивши, що їй нудно та самотньо.

Гриби почали шукати з підходящого місця у фортеці — невеликого, на п'ять дерев, яблуневого саду. Грибів там не виявилося, принаймні Денька, що встиг піти в себе, ніде не зупинився, і навіть не спіткнувся.

Потім компанія досить спритно пробігла фортецею. Злякала курей і вийшла за ворота. За воротами Денька зупинився, насупився і трохи похитався з п'яти на носок, але в результаті, так і не виходячи зі свого внутрішнього світу, повернувся ліворуч і пішов туди, прямо через бур'яни, а потім і чийсь город, який ці бур'яни непогано маскували .

Потоптавшись по цибулі і моркві компанія вийшла до лісу, продерлася крізь кущі, що розрослися на його краю, і опинилася в затягнутою павутиною напівтемряві. Фламма, що примудрилася одразу влізти у найбільшу і найпомітнішу павучу мережу, почала гидливо обтрушуватися. Кіт зліз з рук господаря і, посмикуючи хвостом, підійшов до нічим не примітного дерева, щоб потертися об нього мордою. А Денька знову завмер перед іншим деревом. Потім труснув головою і потойбічно сказав:

— Туди.

Куди саме, запитати в нього не встигли, бо він пішов далі, пручись крізь кущі й молоді дерева, як лось. Решта від нього мало не відстала.

А потім, якось несподівано, вони опинилися на галявині, серед якої загадково стирчав пень в оточенні високих поганок.

— Так, — задумливо сказав Льєн. — Гриби ми знайшли, тільки, мабуть, не зовсім ті.

— Скоріше зовсім не ті, — поправив Малак і чомусь обійшов пень праворуч. — Ох, ти ж… — задумливо сказав він, дивлячись на щось біля своїх ніг.

— Що там? — спитала Джульєтта, коли решта, навіть Фламма, ламанулися до Малака.

Джульєтта подивилася на Деньку, що байдуже стояв поруч із пнем, зітхнула і теж пішла.

На її неймовірний подив, за пнем виявилася яма характерної форми. Здавалося, що хтось копав тут могилу, а викопавши, чомусь передумав когось тут ховати і подався копати в інше місце. Яма  тим часом трохи обсипалася і виростила у своїй глибині розкішний колючий кущ, обвісивши його гілки усюдисущою павутиною. Навколо ями виросла досить буйна трава і, напевно завдяки цьому, її не помітив вовк, що вирішив пробігтися галявою. Тож могила в результаті стала в нагоді, ставши за сумісництвом ще й вовчою ямою.

Вовк здох від голоду. Його труп трохи полежав, посмердів і усох, перетворившись на набір кісток, обтягнутих облізлою, подекуди рваною шкірою. Але найдивніше було зовсім не це. Дивним було те, що нещасний вовк, мабуть, намагаючись вибратися, трохи покопав стіни ями, і з однієї тепер загадково стирчав кут якогось досить великого ящика. А може й скрині.

— Скарб, — захоплено видихнула Джульєтта.

— Ага, який тільки дивом не знайшов ямокопатель, — додав Яс.

— А давайте його відкопаємо, — несподівано для всіх запропонувала Фламма.

Студенти почали обговорювати те, як і чим копатимуть і чи не варто сходити в фортецю за лопатами, але в цей момент Денька вирішив, що стояти біля пенька нудно і знову кудись пішов.

Льєн, згадавши королівську жабу Роана, поспішно кинув у яму простеньке плетіння-маячок, щоб не втратити тільки знайдений скарб. Розумна Ольда про всяк випадок тупнула ногою по краю і з задоволенням помилувалася тим, як земля, що обсипалася, приховала кут ящика, зробивши його непомітним. Після чого всі поспішили за Денькою, поки він не загубився.

— А взагалі у вас тут дивні місця, — говорив на ходу Яс, підбираючи кота, що плутався в ногах. — Сонні змії повзають. Скарби за три кроки від фортеці валяються і ніхто їх не знаходить. Гриби ще ці десь зростають. Кордон ще. Не край, а якесь казкове королівство.

— Хм, — тільки й відповіла Ольда.

***

— Дохлий вовк, — сказав Кіт, зазирнувши до ями.

— Напевно, їм череп знадобився, — задумливо сказав Олав. — Інакше чого б їм стирчати над ямою?

Роан тільки хмикнув. Він міг би придумати сорок причин для стирчання, просто було ліньки. Та й цікавили його зараз занадто великі поганки та пень незрозуміло від якого дерева.

Поганки точно були місцевими грибами, на які щось вплинуло та трохи змінило. А ось пень був дуже дивним. Чомусь здавався цілком собі живим, просто сплячим і готовим будь-якої миті викинути молоді пагони і сплести їх у нове дерево.

— Олаве, а тут ніколи постійних міжсвітових порталів не було? З тих, що зникли незадовго до появи Кордону темряви?

— Були, навіть два. Через них сюди бджолови приїжджали, ким би ці бджолови не були. Я у архіві фортеці читав. Там багато різних звітів зберігається. Адже фортецю раніше тому й збудували, що з одного порталу вічно якісь буйні маги лізли. Природники. На людей схожі, але не люди, як кікх-хей, напевно. Вони змушували ходити дерева та їздили на великих кішках. Особливої ​​шкоди від них не було, швидко видихалися і тікали додому, але потім це комусь набридло і прямо біля порталу збудували Там'янку, щоб стежити, одразу ж ловити та давати по вухах. Так, вуха, судячи з описів, вони мали знатні, що твої лопухи.