26 (2)

Скільки ворон лежав біля струмка, він згодом так і не зміг зрозуміти. З часом сталася якась дивна штука. Він то розтягувався так, що перевертень міг простежити, як у тумані утворюється темніший язичок і повільно пливе вдалечінь, а мряка сріблястим пилом його перетинає, щоб осісти на траві. То різко прискорювалося, і ворон раптом виявляв, що кудись подівся момент, коли він вирішив перевернутися на бік, та інші моменти, за які встиг це зробити.

Іноді ворону здавалося, що він спить. Але потім він згадував, що вже прокинувся, дивувався і починав стежити за водою в струмку, до якого встиг підповзти, не помітивши цього.

А коли час у черговий раз розтягнувся, ворон нарешті помітив залежність між дивностями з часом і кольором туману. Чим темніший був туман, тим швидше мчав час, а коли в ньому з'являлися просвіти, час майже завмирав.

— Дивно, — прошепотів чоловік. — Чудово та дивно.

За туманом та часом він спостерігав довго. Дуже довго. І так захопився, що не відразу помітив, що рани загоїлися, а тіло наповнилося легкою і світлою силою, чомусь схожою на солодке вино.

Зате коли помітив, нарешті зрозумів, що готовий. Готовий до всього. І насамперед — до перемоги.

Навіщо чекати на ніч, якщо можна прийти вдень?

Адже зараз він сильний, як ніколи. Зараз його захист непробивний. А легкий поштовх повітрям, який раніше тільки й міг задути свічку, тепер розкидає цілу армію.

— Ось те, що мені треба, — сказав чоловік, погладив себе з боків, майже миттєво висушивши одяг, і в гарному настрої вирушив до поселення своїх підданих, які вже практично ними стали.

Доля до нього благоволила. Це він зрозумів одразу, як побачив, що піддані зібралися в купку і про щось розмовляють. Ловити їх по одному, щоб пояснити та перемогти, було б так довго. Та й неправильно. Не повинні сильні ганятися за різною дрібнотою. А тут можна спіймати всіх разом, все пояснити для всіх, особливо незрозумілих гарненько струсити силою, як кошенят, і відпустити відрощувати ікла і готуватися до великої битви.

Що за велика битва, ворон, на жаль, не пам'ятав, але був впевнений, що коли знадобиться, пам'ять одразу повернеться.

Білобрисого мага-недоуку ворон навіть не помітив, ледь не впавши йому на голову. Натомість одразу зрозумів, що в нього можна спитати, що тут відбувається. А то мало, ще перешкодиш у чомусь важливому, образиш. Пояснювати через це доведеться довше, та й трясти потім буйних теж.

З'ясувавши все, що хотів, ворон усміхнувся, ступив уперед і кинув у своїх майже підданих сіть, щоб сповити, всіх разом струснути, пояснити…

Загалом, на цей час він трохи заплутався в порядку дій, але був упевнений, що без сіті не обійтися. Та й сіть вийшла знатна, густа-густа, більше схожа на напівпрозору тканину, з якої роблять вуалі для наречених, ніж звичайну сіть. Вона злетіла в повітря, як та сама вуаль, зірвана вітром з мотузки, надулася вітрилом і досить повільно опустилася на натовп.

Ну, чи це час знову сповільнився через незрозумілу причину. А може, й прискорився, тепер ворон у цьому сумнівався.

І ось, в той самий момент, коли залишалося лише підхопити кінці, всіх сповити і забрати в лігво, трапилося щось дивне.

— А це ще що за погань? — люто закричав хтось голосом сповненим сили, здатної розірвати сіть на шматки.

І перш, ніж ворон вирішив, що тепер робити, над натовпом, розсовуючи людей убік і когось там придавивши, ніби з повітря сплівся здоровенний яскраво-червоний ящір. Він повів головою на довгій гнучкій шиї, підняв гребінь, а потім видав якийсь дивний звук і ворон звалився на землю. І відчуття в нього були при цьому такі, ніби його хтось з розмаху огрів по голові величезною подушкою, набитою мокрою баранячою вовною.

Чому саме подушкою, а не мішком, ворон сказати б не зміг. Але ось те, як б'ють цією мокрою вовною в сумці, він уже якось відчув. І відчуття були один в один, хіба що брудна вода, що чомусь смердить псиною, по обличчю не стікала.

— Ну, хоч якась радість, — пробурчав ворон, лежачи на твердій траві і спостерігаючи за тим, як наближається ящір, невпевнено розгойдуючись на лапах. А люди, які тепер уже не стануть підданими мабуть, з криками і плачем розбігаються в сторони. І тільки двоє біжать до червоного дракона — той білобрисий маг, який пояснював, що відбувається, і ще один маг, старший і відростивший бороду. — Мабуть, давно тут перебуває, — здогадався ворон, після чого нарешті знепритомнів.

Якось не хотілося йому спостерігати за тим, як повільно наближається червона лапа і давить майже голову клану, як того жука, що впав посеред дороги на спину і не зумів перевернутися.

***

Яніра, в образі дракона, розлюченого спочатку вимогами зграї, яка чомусь вирішила, що він може скасувати перетворення на перевертнів, а потім ще й появою ворона з його безглуздою сіттю, переповненою енергією, насилу зупинили Яс і Кайвен. Причому, якщо Кайвен ставив один за одним щити, які ящір продавлював досить швидко, то Яс репетував, вимагав спочатку подумати і нагадував, що іншого досвідченого і повноцінного перевертня тут немає. І навіщо йому цей повноцінний, спочатку не зрозумів ні Кайвен, який все життя вважав, що вміє швидко розуміти, ні, тим більше, Янір, якому просто хотілося розчавити дурного ворона і забути про його існування.

Втім, крики Яса до його свідомості таки пробилися, десь на сьомому щиті, так що повноцінний перевертень залишився живим. Був відтягнутий у поселення, покладений на підстилку з величезного листя і залишений під опікою двох похмурих мужиків з палицями. Палиці їм видав Яс, велівши бити по голові, якщо почне якось дивно розмахувати руками. А мужики подумали та зв'язали бранця, щоб не розмахував.

Янір за всім цим спостерігав з висоти свого нового зросту і думав. Навіщо потрібний досвідчений і повноцінний перевертень, він уже зрозумів. Саме тоді і зрозумів, коли виявив, що не уявляє, як тепер стати назад людиною. Не цікавився він цим питанням. Воно йому було не треба, він вважався перевертнем без другої іпостасі. І ось вам сюрприз, виявляється, ця іпостась просто занадто велика і без допомоги зеленого туману не з'являється.