Камінці. Переддипломна практика

розділ 28

Про випадковості та інші різні камені, підкинуті долею

 

Янір не помилився в людях, що вивчали портал, записку вони не пропустили. А прочитавши, що там написано, трохи посперечалися, намагаючись на місці вирішити, скільки потрібно енергії, щоб витягнути людей зі світу зелених туманів. Розрахунки не сходилися, причому, з кожною спробою різниця була все більше. Тому в результаті зійшлися на тому, щоб не гаяти час, а краще пошукати фахівців, з чим і був відправлений гонець до портальної пошти. Інші розходилися не поспішаючи, розмовляли, все ще намагалися щось рахувати і думали, де і як тепер шукати загадкового приятеля ворона, як відбирати у нього світляків, гриби та все інше, що в нього, напевно, є. Але нічого крім посилення патрулів біля Кордону і охорони біля місця відкриття порталів так ніхто і не придумав.

У Роана, крім цих проблем, було кілька своїх, які стали практично рідними. Першою проблемою продовжували бути студенти, які хоч і зайнялися нарешті своїми завданнями, але все одно з’являлись то там, то тут. То у собаки блох виводили і вивели разом із шерстю. То чийсь город чи обікрали, чи не обікрали, але все одно їх там бачили. То відро в колодязі втопили. А то й зовсім приготували для якоїсь вдовиці приворотне зілля, а сусід її так і не покохав. А бідолашна жінка заплатила. А про те, що користування такими зіллями є протизаконним, вона не знала. Чесно-чесно.

Другою проблемою був резерв, що збільшився. Через який працювати з власною силою виходило через раз і сильно зосередившись. Варто було відволіктись, і вийти в результаті могло будь-що. Останнє плетіння Роан взагалі ледве встиг розпустити до того, як воно оформилося в гігантський вихор, замість легкого поштовху повітрям.

Роан постояв, подумав про свої проблеми і вирішив, що студенти зараз менша з них. Тим більше, він їх попередив. Якщо продовжують займатися дурницями, замість того, щоб працювати, з наступними проблемами розбиратимуться самі.

— Аби нічого грандіозного не наробили, — пробурмотів Роан, після чого розвернувся і подався назад у ліс.

Тренуватися там зручніше таки.

І менше шансів, що хтось відволіче в самий невідповідний момент.

А навіть якщо відволічуть, хоч будинки заново відбудовувати не треба буде, і люди під завалами не опиняться.

***

Головний лиходій, тим часом, теж блукав лісом і думав. Спочатку він думав про те, як простежити за бджоловом і не потрапити нікому у фортеці на очі. Там зараз занадто багато магів, а така кількість магів не може не помітити аномалію, якою їм здаватиметься відведення очей.

Помітять, зацікавляться ще. Кому це треба?

Потім він почав думати про те, а чи не простіше пошукати інших личинок, випередивши бджолова? Скільки б років тому їх не закопали, маскуючі плетіння там все ще цілі, стаза працює, поки скриньки не відкриєш, а сліди дару того мага він уже запам'ятав, тож і відшукати буде простіше. А то минулого разу купу мотлоху, що фонить стародавніми закляттями, знайшов, поки натрапив на скриньку. І це при тому, що знав, де треба шукати, предок писав, куди його приятель ходив. Та й дар бачити сліди магії розвивав довго і цілеспрямовано, спеціально щоб їх відшукати. Ніхто інший так не вміє. І, можливо, ніхто не здогадується, що можна вміти бачити навіть замасковані сліди сили, навіть уривки стертих, навіть за сотні років. Просто треба довго і наполегливо цьому вчитися. Витративши майже половину життя. Знаючи, що винагорода буде відповідна.

Загалом, головний лиходій був упевнений, що знайде личинки, якщо поставить собі таку мету. Причому шукати їх буде не так вже й складно.

А про те, що ховав цих личинок не один маг, він не знав. І настрій у нього був добрий.

— Ще трохи і все буде моє. Я буду найсильнішим, так. І король мені буде не указ… Та що мені король? Ті землі все одно королівству фактично не належать, тож буде в мене там князівство, вільне. Моє. Моє князівство, моя сила. Сила, з якої бога можна виростити. Так. Мого бога.

Лиходій ішов, усміхався. Бурмотів і ділився з лісом мріями про свою швидку велич. А потім побачив задумливого Роана, який кудись йшов стежкою.

— Та в мене сьогодні вдалий день, — вирішив лиходій, забувши, що половину цього дня промучився на дереві. — А може, мені й не треба шукати нікого, може, боги тебе послали, щоб ти мене вивів до злодія. Так.

Роан тихий шепіт за чагарниками малини не почув і спокійно йшов далі, розшукуючи сухе дерево, з якого за допомогою силової петлі збирався відламати гілки, одну за одною, починаючи з найдрібніших. Добре тренування. І одразу все буде зрозуміло. Якщо буде ламатися, то сили не перелив. Якщо вибухати трісками, то знову все неправильно розрахував.

Зараз головне правильно розрахувати, потренуватися, не раз і навіть не десять, доки не станеш бачити і відчувати свою силу правильно. Тоді стане простіше.

Дерево Роану не попадалося і він йшов далі, дивлячись на всі боки.

Головний лиходій ішов слідом. І незабаром у ньому з'явилася, а потім і зміцніла впевненість, що ніхто просто так лісом блукати не стане. І з підозрою дивитися на кущі та дерева теж. Так що, напевно, цей маг іде туди, де він та його приятель-злодій сховали світляків. Напевно, зрозуміли, що це таке, і теж вирішили забрати собі силу Кордону.

— У, мерзенні типи, — прошепотів лиходій.

Один з мерзенних типів, тим часом, знайшов підходяще дерево і пішов до нього, пірнувши в просвіт між молодою порослю кленів і колючим кущем.

Переслідувач захвилювався, ризикуючи себе видати, ламанувся слідом, а потім так і завмер, виявивши, що Роан сидить на землі перед деревом, схожим на привид з піднятими руками-гілками. З нього навіть кора встигла обсипатися, і через це білі гілки ще більше були схожі на руки, що рвуться зі стовбура.

— Дивно, — прошепотів лиходій, повільно й обережно відступивши на кілька кроків назад, не підозрюючи, що зосереджений Роан зараз би і ведмедя, що рветься крізь чагарник, не почув.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше