Глава 4

ЗА 28 РОКІВ ДО АВАРІЇ

Ранок наступного дня після родів.

Андрій Малярський, стояв в сараї. Та роздивлявся уламки. Це були уламки статуї, тієї ж самої статуї, яку 36 років тому, він викопав на розкопках. Дитина ,яку він приніс Світлані, мов тварина, яка вилуплюється з яйця, з'явилась з середини камінця. Це дар Божий, подумав Андрій. Чоловік вийшов на вулицю. Треба було йти в дім, подивитися як там жінка з дитиною. І тут вперше він побачив його. - Мужчину з темними як у ворона очима. Від нього віяло могильним холодом,який викликав страх. Він просто йшов повз їхнє подвір'я. Паркан був низеньким. Чорний погляд зустрівся з очима Андрія. Малярський завмер мов вкопаний. Не зміг зробити ні кроку, до того моменту, поки чоловік не відвернувся.

*

Дитина росла абсолютно нормальною. Андрій зі Світланою назвали малого Олегом. Світланина хвороба, на радощах материнства, не проявлялась. Ну майже не проявлялась.

На днях відсвяткували синових 4 рочки. Андрій працював вчителем історії, дуже подобався учням. В учительській накрив стіл, могорич за сина. Та після уроків зібрав колектив відсвяткувати. Випивали, веселились.

Вчитель фізкультури Павло Анатолійович, після чергової випитої чарки сказав:

- Чули? В нас в селі сектанти якісь з'явилися?

- Ні, не чула. - відповіла вчителька географії, жуючи бутерброд.

- Якісь...- почав Павло Анатолійович, - чи то суботники, чи то п'ятидесятники, їх розвелось вже, що не зрозумієш. То люди ходять туди, чи то вони. Вербують, як ніби. В хаті Марчуків, що виїхали вони зараз, чи то знімають, чи то купили, невідомо.

- Хм, не знаю, давайте за Олежку мого .- перебив всіх Малярський.

Павло Анатолійович не здавався і наганяв страху.

• А Шемеси, подейкують, що в них щось не чисто, бігало їхнє мале, постійно гуляли вони з ним, а це щось двоє ходять, похмурі такі. Не спілкуються ні з ким.
• Паша, ти задовбав, шо ти страшиш всіх?- перебив його Андрій.

По закінченню банкету  Андрій повертався до дому. Ніс торбу з недоїдками в руці. Сніг під ногами перетворювався в болото. На вулиці вже було темно.

« Ооо, та хата.»- побачив він збоку дім Марчуків.

Калітка відчинилась. Андрій закляк. Погляд чорних очей дивився прямо на нього. Це був той самий чоловік, якого він зустрів в той ранок, і це був той самий погляд, спрацював він як і тоді. Малярський став.

- Доброго вечора. - промовив чоловік.

- Доброго. - невпевнено відповів Андрій.

*

Малярський сидів в салоні автобусу, їхав в село, до батька і не тільки до батька. Ці видіння заплутували його.

«Чого я цього не пам'ятаю?»- задавав Олег собі одне і те ж питання. Він їхав за відповідями.

*

Дороги села були одним суцільним болотом. Олег Малярський йшов вгрузаючись в нього. Дорога здавалась довша ніж завжди. А може на те впливало жага дізнатись правду ,та в водночас не знати її.

Олег проходив повз дім Надьки. Дім алкоголічки. Мати того хлопчика з видіння. Хлопчика звали Максим. Вони були однорічки з Олегом. Малярський ніколи з ним не спілкувався. Та сам Максим ні з ким не йшов на контакт. Він був не сповна розуму. Порівнявшись з хвірткою, яка вела на подвір'я, Олег став. Із-за паркану почулись кроки. Хвіртка відчинилася, Максим вийшов з пустим відром. Малярському відкрився здоровенний шрам на кисті руки. Олег підбіг, взяв хлопця за руку. Різко натягнув рукав до середини ліктя. Страшенний шрам продовжувався на всю довжину.

*

Спалах.

• Я не віддам! Я не віддам його!!!Він тебе гіпнотизує!!!- кричала мати Олега.
• Я тобі не вірю. - холодно відповів батько.
• Я підкупила Надьку, вона за пляшку на все готова, я понівечила її дитину!- холодно відрізала Світлана . – Вони вже покинули село! Він повірив мені, що це мій син!!!!

Спалах! Максим замугикав, видернув руку від Олега і швидко пішов в сторону криниці, обертаючись, та щось по-своєму, незрозуміле бурмотав. Малярський побіг, побіг в сторону батькової оселі. Забіг до будинку,навіть не закриваючи двері. Тато готував щось на кухні, звідти йшов приємний запах.

• Ти?!!- закричав Олег. - Що ти робив зі мною в дитинстві??!!
• Сину, тихо, Олег, що з тобою?!- розгубився батько.
• Гвіздки в ноги?!- що люті кричав Малярський. - Як ти мені бив молотком по руці в сараї????!! Чого мати різала Максимку, сусіда нашого!???

Батько взявся руками за лице, скривився і потер його.

• Олег, вона так тебе врятувала.
• А як рятував ти мне??- вирвалось у хлопця?- Гнучи об мене цвяхи? Ти б ще мене на циркулярну пилу поклав??!

Батько відвернув погляд.

• Ти клав мене?- спитав син, дивлячись як тато ще більше ховає погляд. - О Господи!!!- закричав хлопець. І виклав одне за одним своє видіння.
• Олег. - почав батько. - Після твоєї появи в моєму житті, я зрозумів, ти - дар Божий. Бог вберіг тобою мене і матір, яка б не пережила смерті дитини. І тут в моєму житті з'явився він. Його звали - Мечислав. Чоловік з чорними очима. Він ніби знав про тебе, а може тільки здогадувався. Я був мов завербований в його секту. Він розповідав мені, що є дітки, які послані для якоїсь більшої цілі. І що я маю тебе випробовувати. От звідки ті спогади в тебе. Я не один був такий, нас троє було з села, двоє мужиків і я. У всіх тільки народилися діти. По всьому селі було тільки троє новонароджених , а Мечислав шукав себе тебе серед інших!
• Чого я це згадую тільки зараз і уривками?- перебив його Олег.
• Він давав нам якийсь чай. Чим ми вас поїли. Того в тебе напевно провали були. Коли мати дізналась, ми з нею довго сварилися, поки я не побачив, що їй знову стає гірше. А потім Мечиславу один із тих що ходили зі мною віддав свою дівчинку. Я злякався, та зрозумів, що можу втратити вас обох. В той час у мене була велика пристрасть до алкоголю. Те видіння,коли ти сидів у шафі, в той день твоя мати мене напоїла, і  поки я спав п’яний через стіну від мене вона різала сусідського хлопчика заради тебе . Мечислав їй повірив, але так просто не відступив.
• І що було далі?- спитав Олег.
• Вона повішалась, Мечислав...- видержав паузу зі слізьми на очах батько. - Він як ніби спонукав її до цього...