КапІтанша

1

Прикордонником Віктор, щиро кажучи, став без особливого бажання. Просто так склалася доля. Відслуживши у війську належний термін, парубок майже півроку, безуспішно, шукав пристойної роботи для себе. На превеликий жаль, нічого путнього, на Батьківщині юнакові знайти не вдалося, а їхати за кордон, на заробітки, йому категорично не хотілося. Тож після деяких роздумів та побоювань, парубок, все-таки, зважився на підписання контракту.

Певні вагання і острахи хлопця не важко зрозуміти. Майже півтора роки свого молодого життя він вже віддав армії. Вісімнадцять місяців на відстані від батьків, рідних та друзів хоч й пролетіли швидко і непомітно, та далися Вікторові не надто легко, залишаючи свій незгладимий слід в його пам’яті. Солдатська муштра, що загартовувала тіло і вчила дисциплінованості духу, безумовно була корисною річчю, проте тепер, після демобілізації, вона без перебільшення, буквально сиділа в юнака у печінках. Парубкові хотілося знову відчувати себе вільною людиною, без усіляких військових уставів, командирських наказів і нескінченних нарядів.

Частково ці сумніви хлопця розвіяли в приймальні комісії. Там його запевнили, що робота за контрактом помітно відрізняється від строкової служби. Звісно такі армійські атрибути як, устави, накази і наряди там ніхто відміняти не збирається, та присікуватися до дрібниць і шпетити без причин Віктора теж не будуть. А найголовніше, що згідно умов контракту, парубок щомісяця отримуватиме непогану зарплатню, і зважаючи на його звання сержанта, має доволі непогані шанси на подальше кар’єрне зростання.

Безгрошів’я і юнацька непосидючість врешті-решт спокусили Віктора. Бо що таке три роки цієї своєрідної «неволі», думалося йому, коли попереду ще все неозоре життя. Зрештою не така та вже контрактна служба і страшна, як видавалося спершу. До місця роботи – прикордонної застави, рукою подати, і дібратися туди можна хоч рейсовою маршруткою, а хоч і звичайним велосипедом. Гарантовані вихідні дозволять і вдома батькам допомогти, і з сільськими друзями погуляти, і звісно ж кохану дівчину на побачення запросити.

З останнім, а саме з коханою дівчиною, у юнака все складалося не просто. Ще перед армією у нього зав’язалися романтичні стосунки з Галею. Юнка була односельчанкою Віктора. Молодша від хлопця на кілька років, вона привернула його увагу своїми великими фіалковими очима, щирою посмішкою і доброзичливим характером. Кілька випадкових зустрічей на клубній дискотеці непомітно переросли на приязну дружбу, і тільки призов до війська не дав цим стосункам перетворитися на щось більше.

Солдатські будні швидко вивітрили у парубка ілюзії щодо подальших відносин з дівчиною. Віктор чомусь був переконаний, що поки він бігає полігоном і вчиться попадати в ціль з автомата, його Галя забула про нього й напевне розважається з іншими. На щастя юнак виявився неправим, і дівчина на диво пам’ятала про нього. Частенько писала йому повідомлення в соціальних мережах, а коли у нього була така можливість то навіть й дзвонила на мобільний.

У цих телефонних розмовах і інтернетівському листуванні не було чогось особливого. Так, звичайна буденщина. Галя лише розповідала про своє повсякденне життя, їхніх спільних знайомих та приятелів, останні сільські новини, Віктор в свою чергу розказував про особливості військової служби, свої враження від побаченого і пережитого, про нових армійських друзів. На рахунок якихось високих почуттів, а тим паче клятв вірності, мови звісно не велося. Та чомусь це віртуальне спілкування з дівчиною зігрівало парубкові серце, і десь, в глибоких закапелках його душі, жевріла надія на щось більш серйозніше і значущіше між ними в майбутньому.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше