КапІтанша

5

Ця незвичайна розмова мала свої подальші наслідки, хоча спершу, Віктор вже навіть почав і забувати про неї. Служба у парубка минала без будь-яких проблем та неприємностей. З капітаншою молодий прикордонник, за цей час, пересікався лише кілька разів і всі розмови між ними складалася з її інструктажів та його рапортів. Тихо та спокійно було й на «любовному фронті» у юнака. Галину хлопець навмисне уникав й ігнорував, не в силах побороти своєї образи та презирства що тепер відчував до неї. Зрадлива дівчина теж не горіла особливим бажанням з ним поспілкуватися, і хоча б вибачитися, та щось пояснити.

Душевна рівновага у Віктора тривала недовго, й закінчилася несподівано та доволі своєрідно. А почалося все з того, що парубок тільки-но звільнившись з нічного чатування збирався повертатися додому, як до нього раптом підійшла начальниця і на диво люб’язним тоном поцікавилася:

– Сержант, маєш якісь важливі справи на сьогодні?

Важливих справ у хлопця не було. Надворі буяв теплий травневий ранок. Городи у селі були вже давно оброблені, засаджені і засіяні. Єдине що залишалося робити юнакові вдома, так це поснідати смачнючими маминими варениками, заслужено відпочивати весь день, а ввечері трохи прогулятися з друзями. Більш ніяких планів не передбачалося, про що юнак відверто зізнався жінці.

Офіцерша, як видалося парубкові, полегшено зітхнула і стишеним голосом продовжила:

– Можу я тебе попросити про одну люб’язність? Ти ж в мене ще в боргу, якщо пам’ятаєш.

– Так, пані капітан, – чітко відповів прикордонних вмить згадавши події недалекого минулого.

– Тоді допоможи мені вирішити одну невеличку проблему. Справа в тому, що у мене прихворіла маленька донька. Нічого особливого, звичайна ангіна. Та за нею треба приглянути, а мене терміново викликають в штаб загону. Не міг би ти трохи посидіти з дівчинкою, поки я буду в роз’їздах?

Віктор особливо й не вагався. Вдома у хлопця мешкало ще трійко молодших братиків та сестричок, за якими йому раніше неодноразово доводилося глядіти. Досвід няньки у юнака був чималенький, тож особливих клопотів з хворою дитиною й нього не повинно було виникнути. А тут випала така чудово нагода, невеличкою послугою, сповна розплатитися з капітаншою за свій борг.

Отримавши згідливу відповідь від парубка, офіцерша буквально засяяла від радості. Приязно всміхнувшись жінка швидко заторохтіла:

– От і чудово. Я відлучуся не надовго, всього на якісь дві-три годинки. На тобі ключі від моєї машини, щоб швидше добрався. Де знаходиться будинок у якому я мешкаю ти вже знаєш. Додам тільки що це – третій поверх, квартира двадцять шість. Зараз подзвоню до доні, попереджу про твою появу. Спасибі, що відгукнувся на моє прохання.

Обіцяні дві-три годинки нескладної послуги непомітно розтягнулися на цілий день. Та Віктор ніскільки не нарікав через це на свою начальницю. Спершу він отримав немале задоволення від поїздки за рулем на чужій іномарці. Власноруч кермуючи сріблястим «Peugeot 407» парубок твердо вирішив що саме таку модель авто купить собі, як тільки заробить для цього достатньо грошей.

За весь час, проведений разом, маленька хвора, не завдала юнакові і крихти клопотів. Дівчинка ні разу не закапризувала, поводила себе на диво чемно й слухняно. Звали її Світланка, і зовні вона була дуже схожа на свою маму. Той самий розріз очей, такі ж вилиці і форми носика, навіть інтонація голосу нагадували капітаншу. Про характер вже й говорити не доводилося. Він виявилося у малої насправді бойовим. Стійко переносячи слабкість та біль, вона беззаперечно виконувала всі настанови Віктора, від регулярного міряння температури, до полоскання горла і приймання лікувальних сиропів.

В проміжках між процедурами, вони грали в різноманітні комп’ютерні ігри. Незважаючи на свій вже цілком дорослий вік, хлопець грішив такою слабкістю, і міг, мов дитина, просидіти перед екраном монітора не одну годину. Світланка, безсумнівно теж витрачала немало хвилин свого життя на віртуальні забавки. Вона показала себе вмілим супротивником, і в спільних двобоях їхньому завзяттю, хвилюванню і нестримному азарту здавалося не було меж.

Обоє ігроманів й незчулися як вечірні сутінки заглянули у вікна квартири, а на порозі помешкання нарешті з’явилася капітанша. Любов Миколаївна сердечно подякувала підлеглому за таку неоціненну послугу, а її мала доня змовницьке підморгнула юнакові і на прощання підсумувала своє ставлення до нового знайомого однією фразою: «Ти класний, і з тобою можна мати справу».

Віктор останньою маршруткою повернувся в своє село, й не здогадуючись які ще чудернацькі звороти долі чекають на нього в недалекому майбутньому. Чому парубок тоді відмовився від люб’язної пропозиції командирки підвезти його до рідної домівки? Та напевне тому, що було якось ніякого перед батьками та сусідами. Бо як було пояснити їм те, що він роз’їжджає в автомобілі з чужою, незнайомою жінкою. Не розказувати ж всім, що це його начальниця з застави, якій хлопець весь день доглядав хвору дитину.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше