Карамелька для Ніка

Глава 4

Виявилось, що ця дівчина була студенткою магістратури на нашому факультеті. Їй доручили бути нашим куратором на цей рік. Звали студентку Вероніка, їй двадцять чотири роки. Вона добре поставленим голосом швидко вгамувала чоловічу частину нашої групи, які раз у раз намагалися жартувати або налагодити контакт з одногрупницями.

Ми розсілися за столи. Вероніка швидко вказала на дівчинку за першою партою, запитала, чи не хотіла б та стати старостою, вона погодилась. Куратор попрохала її сходити до деканату за журналом, де є список групи. Оксана, так звати нашу нову старосту, жваво виконала прохання і почалось. 

Виявилося, що Вероніка не лише наш куратор, а й вестиме конституційне право, для неї це було практикою. Саме ця лекція значилась першою в нашому розкладі.

- Сьогодні перший навчальний день в вашому студентському житті, так що не будемо псувати враження про мій предмет. Для початку ми з вами познайомимось. Давайте, щоб я не перекручувала ваші прізвища, ви самі будете підійматися, називати своє ім'я та прізвище. Якщо є бажання, трохи розкажіть про себе. І так хто перший і найсміливіший?

Повисла пауза, ніхто не поспішав починати першим. І чого вони бояться? Я подивилася на всі боки, і недовго думаючи піднялася зі свого місця.

- Я – Мілана Захарченко. Через півтора місяця мені виповниться вісімнадцять. Народилася в цьому місті. В дитинстві займалась танцями, але потім закинула… – трохи запнулась. І навіщо тільки згадала про це? Подумки даючи собі тичок, що не потрібно думати про погане, але не вийшло, опустилася на місце.

Якийсь час я не чула, що говорили мої нові одногрупники. Я була далеко. Ось я маленька, мене тато, тримаючи за руку, веде вперше на танці. Я в рожевому платті й двома заплетеними кісками. На ніжках нові черевички, які мама купила на перший дзвінок до школи. Як зараз пам'ятаю, як проходило моє перше заняття, вчитель похвалила мене, сказавши татові, що в мене хороші дані та чудова пластика.

Зі спогадів мене висмикнув голос з легкою хрипотою. Я навіть озирнулась, щоб переконатися, чи мені не здалося. Ні, все вірно… не здалося! Блін!

- Я Гвоздєв Нікіта. Мені 21 і не дивіться на мене так. Я не переплутав аудиторію і не заблукав. Просто так склалися обставини, і мені пощастило, як справжньому чоловіку, служити в армії, – по аудиторії пронеслись смішки. Я ж не могла відірвати погляду від цього нахабного незнайомця, з яким мені не пощастило зіткнутися в коридорі. Ой,  він тепер мій одногрупник. І як я його раніше не помітила?

Хоч би промовчав про те, що сталося, мені б дуже не хотілось, щоб всі казали, що за Ланою старший брат ходить по п'ятах і готовий прибити кожного, хто косо подивиться в мій бік. Так мені друзів ніколи не завести. Микита ще щось говорив, а потім підморгнув мені та сів на місце.

А чому це всі так дивляться в мою сторону? Що ж той негідник їм сказав, і як я могла прослухати? 

Так, Лано, зберися. Почервоніла, швидко розвернулася. Я не знаю, як мені вдалося не зітхнути з полегшенням, коли через пару секунд пролунав дзвінок. Усі почали збиратися і я, зокрема. Швидко закинула блокнот у сумку, в якому, як виявилося, малювала всю пару незрозумілі гачки, і кулею вибігла в пошуках вбиральні. Терміново треба вмити обличчя, яке почало палати.

 

 * * *

Коли трохи привела себе в порядок, а щоки перестали світитись червоним, вийшла і поплелась в аудиторію. Як же добре, що наступна лекція у нас була там же. Я навіть не відразу звернула увагу, що коли зайшла всередину, затримала дихання. Таке в мене буває тільки в тих випадках, коли сильно нервую. Я то очікувала, що тільки переступлю поріг навчального приміщення хтось та й почне насміхатись, але в аудиторії було тихо. Мої переживання виявились марними. Дивно. 

Студенти розбились на групки й тихо між собою спілкувались, навіть не звертаючи на мене уваги. Лише Нікіта сидів в останньому ряду з навушниками в вухах і не спускав з мене погляду, а в очах так і бігали смішинки. От гад! Невже щось задумав?

Через хвилину пролунав дзвінок і в аудиторію зайшов новий викладач – високий чоловік з сивиною в волоссі й добрим поглядом. Ця лекція була також вступною так, що я, без докору сумління, дістала свій блокнот і знову почала водити по листку олівцем. Ще одне заняття пролетіло непомітно.

І так, залишилась остання пара і додому – в тепле ліжечко, вкритись ковдрою і почитати. Тільки ось сьогодні я не хочу роман. Може фентезі закачати? Хоча ні, досить з мене пригод для одного дня. Хочу просто лягти спати. Потрібно зателефонувати Владу. Відбиває. Дивно, але нічого, напишу смс:

"Братику, звітую. Залишилось одне заняття, і ти зможеш милуватись моїм невиспаним обличчям в своїй  машині". Через п'ять хвилин прийшла відповідь:

"Маленька, вибач, зустріч з дуже важливими клієнтами, яку ну ніяк не можна перенести. Але не засмучуйся, ти можеш мене почекати в кафе десь близько години. Випити кави з тортиком і я тебе заберу".

"Владику, я помираю, як хочу спати. Якщо піду в кафе, то буду спати в тому самому тортику. Але поїсти я б не відмовилась. Ууу… Добре, поїду на автобусі, так все одно буде швидше", – відповівши, засунула телефон в сумку, зайшов новий викладач.

Лекція пройшла спокійно, я б навіть сказала, що нудно. Сухуватий професор монотонно та тихо розповідав матеріал. Я вже клювала носом. Коли продзвенів дзвінок, я не чула. Зате різко прокинулася від чиєїсь руки в мене на плечі. І запах дорогого парфуму вдарив у ніс. Я відразу зрозуміла, хто зазіхає на мою територію.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше