Глава 5

Нікіта 

Відразу після закінчення школи батько хотів відправити мене за кордон вчитися, але хоч убийте, не лежала моя душа до іноземної освіти. Батько довго злився, але потім змирився, коли я вступив до нашого університету на фіз-мат. Мені завжди подобалися комп'ютери, і я хотів бути програмістом. Хах, і хто б мені дозволив. Для мого тата я єдиний спадкоємець і просто повинен продовжити його справу, в яку він вклав всього себе. Піддавшись на його вмовляння, почав часто приходити до нього на роботу. Він усе сподівався, що я схаменувся і зрозумів, яку зробив помилку. 

Близько року працював в одному з його офісів, поки він знову не почав тему про навчання за кордоном. Напившись із друзями, п'ю я рідко, але мітко, як то кажуть. По закінченню вечора твердо вирішив, що мені треба піти в армію, інакше батько з мене не злізе, а якщо ще й маму підключить, то все, зберу валізи й поїду до Лондона.

Сказати, що батько був розгніваний, як сто чортів, це нічого не сказати. Мама з бабусею плакали, ніби не в армію, а на війну відправляли. Але свого рішення я змінювати не збирався. Може хоч так до батька дійшло б, що маніпулювати мною не можна.

Рік пролетів непомітно. За час служби батько жодного разу не приїжджав, навіть не дзвонив. Ну і добре. Мама дзвонила, а бабуся приїжджала. Вона в мене ще той живчик. Я, звичайно, як її улюблений онук, був постійним гостем в неї на дачі, де вона оселилася, аргументуючи тим, що вже старенька, і їй треба більше бувати на свіжому повітрі. Ага, так я і повірив. Застав я якось бабусю за сеансом перегляду серіалу. Приїхав, забувши зателефонувати. Сидять дві старенькі, так вони себе самі тільки можуть називати, в руках по келиху вина, а на столі половина пляшки. М-да, ось тепер зрозуміло, чому бабуся звалила якомога далі від свого сина, тобто мого батька. Вона вирішила пожити для себе. Я виріс і став зовсім самостійним і тепер їй нічого було в цьому забрудненому місті робити, а тут тихо.

Ми з нею часто сиділи вечорами, розмовляли. Вона мені замінила і матір, і батька, була завжди поруч і при моїх падіннях і при перемогах. Люблю свою бабусю та безмежно вдячний їй за своє щасливе дитинство. А вона цим користується, хитрюга.

Ось одного з таких вечорів вона і завела розмову про моє майбутнє і роботу у фірмі батька. Говорила, що повністю мені довіряє і після того, як її не стане, вона дуже хотіла б, щоб я очолив фірму. Все ж таки сімейний бізнес, відкрив його мій дідусь, який помер, коли батькові було років 17 і тому довелося самому заглиблюватися у всі тонкощі управління компанією. А я маю всі шанси підготуватися. Я, звичайно, і сам чудово розумів, що фірма зрештою буде моєю. Але я припускав, що зможу найняти людей, які керуватимуть нею, коли я буду займатися своєю улюбленою справою. Ми довго сперечалися, але в результаті я здався.

І ось я стою біля університету і збираюся йти на пари. Не встиг зайти всередину будівлі, як мою увагу привернула машина, що під'їжджала. Усередині сиділо двоє. Хлопця я від кудись знаю, а ось дівчина... Вона така мініатюрна і зовсім не личила їй ця величезна машина. Коли вона вийшла, я просто не зміг відвести від неї очей. Волосся трохи розтріпав вітер, на щоках легкий рум'янець. І її очі! Вона ненадовго подивилася в мій бік і я просто потонув. Ніколи ще зі мною такого не було. Я просто остовпів і не міг відвести погляду. Дівчина пройшла повз мене, а я пішов слідом. О, цей п'янкий аромат карамелі.

Як же добре, що я слідував за нею. Вона спіткнулася і полетіла прямо мені до рук. О так, це просто кайф відчувати її у своїх руках. Була б моя воля, не випускав би цілий день. І було все одно, що ми стояли посеред сходів.

Зазвичай лише моєї посмішки вистачає, щоб зав'язалася розмова з особами протилежної статі, але в цей раз щось пішло не за планом. Хоча голосок в чудової дівчини виявився не менш чудовим, ніж вона сама, але знайомитись зі мною явно не хотіли. Це було прикро. Я навіть намагався жартувати, але і це не подіяло.

Трохи зам'явшись, починаю підійматися сходами й при цьому спостерігаю за моєю прекрасною ношею. Вона подивилася вниз, на обличчі промайнув страх, чи мені лише здалося? Та яка різниця, якщо після цього вона  пригорнулася до мене. Яке це блаженство. Від такого тісного дотику наших тіл по руках і спині побігли мурашки. Та що ж таке? Зі мною таке вперше. Так, в мене давно не було близькості з дівчатами, якось не до того було – то сімейні справи, то ще щось. Яких зусиль мені коштувало, щоб не заритися носом у її волосся і не почати при цьому муркотіти. Опустив її по підлогу, а вона все продовжувала стояти, обіймаючи мене.

Розуміючи, що моїй нахабності не має меж, все ж таки спробував натякнути на винагороду. Карамелька зробила вигляд, що не зрозуміла, а потім ще й обурилась. Ой, яке тендітне створіння мені трапилось.

Не дивлячись на те, що і так збентежив незнайомку, не зміг відмовити собі в задоволенні доторкнутися до її волосся. Провів рукою по спині. Мені так добре ще ніколи не було. Але ж не могло бути все так чудово, чи не так?

І тут з'явився той самий тип із машини, який підвозив сьогодні мою Карамельку. Блін, перший день її знаю, а вже впевнений у тому, що вона буде моєю і тільки моєю. Хлопець щось починав гарчати, я його не слухав, тупо стояв і витріщався на свою незнайомку. Ну та гаразд, якщо вона прийшла в університету, значить теж тут вчитися, а це дає мені можливість знайти її, коли цього приставучого індивідуума не буде поруч.

Я навіть не помітив, як вона спритно цього бугая потягла у бік актового залу. Через якийсь час зайшов туди ж. Очима швидко знайшов свою маленьку і постійно спостерігав за нею. На сцені щось говорив ректор, мабуть, як заведено на подібних заходах, розповідав про всю красу даного навчального закладу, я не прислухався, якщо бути чесним. Вся моя увага була прикута до тендітного створіння. Але коли на сцену вийшов мій батько, я був в повному шоці. І якого художника мій улюблений татко тут забув?