Глава 7

Мілана

Прокинулася я не від дзвінка будильника, ні, в цей день братик вирішив своєю персоною мене порадувати з самого ранку.

- Маленька, підйом, сонечко давно встало, а це значить піднімай свою ліниву попу з тепленького ліжечка і швиденько спускайся. На нас чекає пробіжка! – заявило це чудовисько, неквапливо виходячи із моєї кімнати. – Не спустишся через десять хвилин, витягну на вулицю у твоїй милій піжамці. Ось сусіди порадіють, – сміявся цей тиран.

Подивилася на годинник. Боже, лише шоста ранку. І за що мені це все? Як би не було добре в ліжечку, але перспектива постати перед сусідами в піжамці зі слониками (мені її бабуся подарувала, так що у мене не було вибору, до того ж вона така тепленька і м'яка, що я не дивилась на малюнок, а щоночі ніжилася в обіймах приємної тканини на моєму тілі).

Під час пробіжки ми, як завжди, не розмовляли, щоб темп дихання не збився. Це не могло мене не тішити. Пояснювати братику про те, що сталося вчора з Ніком, у мене не було жодного бажання. І чому тільки при думці про цього нестерпного хлопця у мене мурашки забігали по шкірі? Ні, я, звичайно, читала і не раз про таке в книгах, але щоб таке відбувалося зі мною, ну не може ж це бути правдою.

Так, він симпатичний, я навіть сказала б, дуже красивий, але не могли в мене прокинутися до нього теплі почуття від пари дотиків? Але те, що щось відбувалося з моїм тілом, коли хлопець був поруч – це факт і це лякає. Потрібно триматися від нього якомога далі. З такими думками я попрямувала до ванної кімнати. Трохи постояла під теплими струменями води, даючи час прийти м'язам у відносний порядок. Завтра чи можливо вже надвечір у мене точно буде кріпатура. Запустила я себе. Ех…

Сьогодні мене знову зголосився підвести брат, причому він був глибоко у своїх думках, а я цим скористалася. Одягла навушники та прикрила очі. Уф, добре як.

Влад зупинив машину прямо біля входу до університету. Блін... На нас дивилися майже всі, хто був на вулиці в той час. Я вже зібралася виходити, як звернула увагу на невдоволену мордочку брата. Він постукав пальцем по своїй щоці. Начебто дорослий, а поводитися гірше за дитину. Швидко чмокнула і вибралась із машини. Брат жестом показав, щоб я йому зателефонувала, на що я кивнула і вирушила на пошуки потрібної аудиторії.

- Карамелька, привіт, – я здригнулася. Ну, хто ж так лякає, так і заїкою недовго залишитися. І знову цей запах… Ммм… Якби дізнатись, яким парфумом він користується, я б Владу такий подарувала. Мимоволі навіть трохи подалася назустріч хлопцю. Відчула, як мої щоки залилися червоним. Так, це вже не нормально. Що я там вранці говорила про свій план триматися подалі від цього красеня? Ах, так.

- І тобі привіт, – сухо відповіла я, логічно тримати дистанцію, але було б дивно, якщо стала б ігнорувати. Нам ще вчитися разом.

- Маленька, ну не будь такою букою. Давай після пари разом прогуляємося, ти не пошкодуєш, – мило посміхнувся хлопець.

- Вибач, але не вийде. Після пар у мене зовсім інші плани, – і навіщо я говорю неправду?

- А дозволь поцікавитися, чи не з тим красунчиком вони пов'язані, що тебе підвозив? Повір я набагато краще, ніж твій хлопець, – що? Хлопець? Влад мій хлопець? Ахах, треба ж таке було вигадати. Хм... А втім, чому б і ні? А то щось мені зовсім не подобається, як я реагую на цього парубка.

- А якщо й так, то що? – з викликом подивилася прямо в очі, намагаючись не звертати уваги на його руки на моїй талії.

Хлопець різко змінився на обличчі, випустив мене зі своїх обіймів і швидко пішов геть. І що це було? А мені стало якось самотньо і холодно без його теплих та таких сильних рук. Помотавши головою, щоб прибрати зайві думки, попрямувала в аудиторію.

На парі Нікіти не було. У моєму серці з'явилось занепокоєння, але я відмахнулась від нього. На перерві до мене підсіла дівчина. Мила блондинка  з блакитними очима і посмішкою на обличчі. Ми весь вільний час проговорили. Як виявилося, її звати Наталя. Вона захотіла сісти поряд зі мною, і, не дочекавшись мого задовільного кивка, виклала свої зошити на стіл. Смішна вона, а мені нові друзі не завадять. 

Перед самим дзвінком до аудиторії увійшов Нік. Вигляд в нього трохи пом'ятий. В мій бік він навіть не глянув. Пройшов повз і сів на вільне місце позаду мене.

Всю пару я відчувала на собі його погляд. Вона, до речі, тобто пара, пролетіла непомітно. Ната іноді коментувала лекцію, робила це влучно, що не могло не викликати посмішки на моєму обличчі.

Далі у нас мала велика перерва, і ми трохи порадившись, попрямували до їдальні.

Я купила собі чай та запашну булочку. Сказавши, що піду займу столик, попрямувала на його пошуки.

Не встигла я приземлитися на лавку, як поряд хтось сів. Не треба довго думати, хто б це міг бути. Запах його духів я почула ще здалеку.

- І чому така чарівна дівчина сумує? Я скрашу твою самотність, – і не дочекавшись мого обурення, притягнув мене ближче і відкусив великий шматок моєї булочки. От же негідник!

- О, Нікіта, правильно? Я Наташа, ми навчаємось в одній групі, – вчасно з'явилась моя нова подруга. – Лан, посунься, – їй що місця мало?  Тепер я сиджу ще щільніше притиснута до Ніка.

А цей нахаба опустив свою руку спочатку на плечі, і почав повільно опускати її вниз. Блін... Як же все-таки приємно.