Глава 9

Мілана

Коли приїхали додому, братик швидкоруч перекусив, сказав, що буде пізно, чмокнув у лоб і знову поїхав на роботу. І навіщо питається, відлучатися було? Я могла б і сама додому дібратися. Погода просто чудова, тим паче останні теплі дні. Я б залюбки прогулялась пішки.

Зідзвонилася з Леською. Ми трохи поговорили. Подруга поділилися своїми враженнями від навчального процесу за кордоном, який трохи відрізнявся від нашого, але ми не акцентували на цьому уваги. Я розповіла їй про Ніка. Лисеня посміялася, сказавши, що це моя доля. І що я знайшла собі пригод на м'яке місце. Угу, доля, як же. Попри все це, настрій був гарний. Включила голосно музику і взялася за прибирання будинку. Це найкращий спосіб привести думки до ладу і провести час з користю.

Крізь шум від пилососу і гучну музику я почула, що хтось дзвонить у двері, та не просто дзвонить, а при цьому ще й гупає кулаками. І кому це не йметься?

- Ланка, ну ти даєш! Я тут хвилин п'ять стою, а до тебе не достукаєшся. І навіщо тобі телефон потрібний, якщо ти все одно не береш слухавки? – пихтіла Наталка, проходячи всередину. – Ну і вигляд у тебе. Ти чому ще не зібрана?

Вдома я полюбляла ходити в спортивних штанах і футболці Влада. Згідна, в такому вбранні не дуже пристойно було показуватися людям, але я ж не чекала гостей.

- Еее… Куди не зібрана? Ти про що? – не зрозуміла я.

- Де твій мобільний пристрій? Тягни сюди, – ну я і принесла. – Ось! Читай, – повернув мені телефон, з докором сказала подруга.

"Хороші мої, ми просто зобов'язані з вами познайомитися ближче. Нам разом доведеться провести 4 роки. А як співається у пісеньці "…дружба починається з пляшки" або з посмішки, але не має значення. Хіх) Чекаю на всіх у клубі "Адреналін" о 8 вечора. Ваша староста, Ксю"

Це, звичайно, все добре, але йти туди, це означає знову бачити Нікіту. А воно мені потрібне? І так серце підстрибує від однієї думки про цього нахабу. А мурашки починають свій забіг при спогадах про його дотики. Як же я влипла…

- Лана, ну і чому ти застигла? В нас залишилося мало часу для того, щоб зібратись. Нам просто необхідно бути красунями, адже це найкрутіший клуб у місті. Може й вдасться познайомитися не тільки з групою ближче, а й… ну ти мене розумієш, – говорячи все це, Ната вже викладала на диван весь вміст своєї сумки. Боже, вона, що магазин із косметикою пограбувала? І як все це вмістилося в її сумочку?

Зрозумівши, що сперечатися з дівчиною це безглузде марнування часу, я вирушила до ванної кімнати. Коли я вийшла в рушнику з неї, виявила Нату майже всім тілом у моїй шафі. Вона там, що скарб шукає?

- Це не те. І це не підходить, – дівчина викидала мої сукні одну за одною. – Ось! Це те що треба! – викрикнула вона, оцінюючи мене поглядом.

- Я це не вдягну, – категорично заявила одногрупниці. – Мені його подруга на день народження подарувала. Я його жодного разу не приміряла навіть. Воно дуже коротке і до нього обов'язково потрібні підбори, а у мене їх нема, – заявила я, розвівши руки в різні боки. Тим самим показуючи, що не все в моїх силах. 

- І що б ти без мене робила? В нас розмір взуття однаковий, так що тобі пощастило, у мене в машині є запасні. Як відчувала, що знадобляться. Так! Сідай, робитимемо з тебе принцесу.

Через дві години ми були готові. На Наталі красувалася персикова сукня, яка дуже вигідно підкреслювала її струнку фігуру. А мені довелося влізти у чорну подобу жіночого одягу. Ну не дарма ж кажуть, що у кожної дівчини, що поважає себе, має бути маленька чорна сукня. Ось моя Леська теж так вважала, коли дарувала мені його. І те, що це точно сукня, а не туніка вона переконувала мене тиждень. Побачив би мене зараз Влад, нізащо не випустив би з дому. Була б його воля, ходила б взагалі у паранджі. 

Подруга зробила мені легкий макіяж: трохи підкреслила природні лінії обличчя, нафарбувала вії й дала блиск для губ. Із зачіскою довго думати не стали. Ми вирішили, що кращим варіантом буде розпустити волосся, лише шпилькою прибрали неслухняні локони, які постійно лізли в очі. 

Наташа ж приїхала до мене вже майже при повному параді. Тільки перевдяглась, залишивши джинси та майку на моє ліжко.

Машину подруги довелося залишити біля мого будинку. Дівчина хотіла відірватися, так що ми поїхали на таксі. Дісталися досить швидко. Так само швидко знайшли наших одногрупників. Вони з'єднали  два столи, за якими й розмістились. Ніка ніде не було видно. Це добре. Поки можна видихнути та відпочивати спокійно. Можливо він взагалі вирішив не витрачати час на подібні посиденьки.

Замовили коктейлі. Поділилися на маленькі групки за інтересами. У нашу входили: я, Ната, Ксюха, Віталік та Ігор. До речі, а Віталік дуже часто поглядає на нашу старосту, при цьому особливо цього не приховує. Ось і перша парочка у групі намічається. Я посміхнулася своїм думкам. Заграла музика. Ната ойкнула, заявивши, що це її улюблена пісня, потягнула нас на танцмайданчик.

Танцювати я люблю, навіть дуже. Якщо настрій гарний, я просто розчинялася в музиці. Отак було й зараз. Одна мелодія змінювалася на іншу, а ми всі продовжували танцювати. Мені навіть вже було все одно, що сукня коротка. Прикривши очі, плавно рухалася в такт, насолоджуючись музикою.

Позаду до мене підійшов якийсь хлопець. І почав танцювати разом зі мною. Він був близько, але ми не торкалися тілами. Це було так приємно. Ми розуміли один одного без слів. Мій партнер по танцю з легкістю повторював рухи за мною. Ми були немов одне ціле. Так, він тримав мене всю композицію за талію, щоб краще відчувати темп, але це не виходило за межі, які допустимі на танцмайданчику.