Глава 11

Мілана

Коли Нікіта ніс мене на плечі через весь клуб, спочатку було весело. Коли він мене посадив у машину, було трохи ніяково. А коли заявив, що ми їмо до нього, я, якщо чесно, злякалася. Начитавшись у книгах про сцени, коли хлопець і дівчина залишаються наодинці та ще й у закритому просторі. Ні, я звичайно не думала, що він мене до чогось змушуватиме. Але що робити з тим, що мене до хлопця шалено тягнуло, я не знала ?

Дзвонив мій телефон і неодноразово. Сподіваюся, що то Ната... Але якщо це Влад, то мені капець. Він мене придушить і не подивиться, що я така маленька та гарна. Блін... Адже тільки зараз згадала, що не подзвонила йому, навіть не залишила записку.

Ми під'їхали до нових багатоповерхівок, елітного, між іншим, району. Невже тут у Ніка своя квартира? Я звичайно здогадувалася, що цей хлопець багатий, але щоб так…

Піднялися до квартири. Мовчки. Ну і добре. Пройшла всередину і сіла на диван, ну а що, ми ж говорити приїхали як-не-як.

Коли Нік говорив про свої почуття, я не знала куди себе подіти. Ну, не може такий хлопець як він "запасти" на мене. Я, звичайно, симпатична і ніколи не була позбавлена ​​уваги з боку хлопців. Але щоб ось так, в лоб, мені таке казали вперше. Від подиву, ледве втримала свою нижню щелепу на місці.

І що ж мені тепер із цим знанням робити, а? Братець казав триматися від цього хлопця якомога далі. Леська, хоч і жартома, але говорила "а раптом це твій принц?". У житті будь-яке може бути, але… Що ж робити мені? Всі мої «порадники» зараз були далеко.

"Лано, ну ти ж хочеш вірити в те, що хлопець говорить щиро. Так може все-таки даси шанс?" – шепотів мій внутрішній голос. А й справді, я йому повірила. Може, пізніше я і пошкодую про це, але зараз… 

Зараз я піднялася та підійшла до Ніка. Опустилася перед ним на коліна, доторкнулася до щоки. Легка дводенна щетина приємно поколювала пальчики. Нік здригнувся і застиг. Зрозумівши, що він чекає на подальші мої дії, легенько провела по щоці. Таке відчуття, що Нік перестав дихати.

Я довго так сиділа і гладила парубка по щоці. Ноги затекли. Вирішила перебратися на диван. 

"Я зробила перший крок, тепер твій хід" – з цими думками відкинулася на спинку дивана та прикрила очі.

Нік довго чекати себе не змусив, тихенько опустився поруч, притяг до себе, поцілував у волосся. І цей невинний вчинок змусив серце підстрибнути. Все, так би й сиділа цілу ніч. Поряд із Ніком тепло і так затишно.

Хлопець спробував щось сказати, та я не дозволила це зробити. Ну і навіщо питається порушувати ідилію? Доторкнулась пальчиком до його губ, показуючи жестом, щоб він мовчав. О, а його губи такі м'які... Шалено хочеться його поцілувати, але тоді сама дам надію хлопцеві на більше. А я поки що до цього не готова.

- Нік, – тихенько покликала я, дихання хлопця вирівнялось, чи не заснув він там часом.

- М? – ага, не спить, отже, можна продовжувати.

- Нік, ти мені подобаєшся. Навіть дуже. Але ми зовсім не знаємо одне одного. І ти розумієш... Є Влад... – ну так, є. Тільки він мій брат, а не як ти гадаєш, що він мій хлопець. Але тобі поки що це знати не обов'язково. – Як ти дивишся на те, щоб бути друзями? – М-да, хлопець тут у коханні зізнався, а ти "бути друзями", шипів мій внутрішній голос.

- Друзями? Хм… Ну, це вже краще, ніж нічого, – хмикнув хлопець.

- Нік, віддай, будь ласка, телефон, там, напевно, Влад вже в розшук подавати зібрався, – усміхнулася я, і очима так хлоп-хлоп. Хлопець похмурнів, але телефон простягнув, але випускати зі своїх рук не поспішав.

- За однієї умови, – а очі при цьому посміхаються. – Ти сьогодні залишишся в мене, все одно завтра вихідний. Ми подивимося фільм. Чисто як друзі, – я недовірливо дивилася на Ніка. – Обіцяю руки тримати при собі. Виділити тобі цілу кімнату та вранці доставити додому. Погоджуйся... – і стільки благання в голосі.

Трохи подумавши, я все ж таки погодилася. Ну, а що я втрачаю? Правильно нічого. Мені з ним зручно? Так. Я почуваюся в безпеці? Знову так. Я хочу провести з Ніком час? Знову так, так, і ще раз так. У вас три так, ви проходите в наступний тур. Хах, згадалося шоу талантів.

Нарешті отримавши свій телефон, подивилася в пропущені. Дзвонила Наташка. Від Влада немає дзвінків, це добре, отже, він все ще на роботі, думає, що я вдома і не хвилюється.

Вийшла на кухню, щоб подзвонити Наті. Після одного гудку мені заволали в трубку.

- Лано, я розумію, що Нік хлопець хоч куди, але невже так складно було трохи відірватися один від одного, щоб відповісти на дзвінок?! Я, між іншим, хвилююся! – кричала подруга. – Тут, до речі, друг Ніка, Кирил, ніби всю охорону на вуха підняв, на моє прохання. Ось яка я в тебе дбайлива. Цінуй мене, – Боже, бідолашний Кір, вона ж йому, мабуть, там усі мізки винесла. Я почала сміятися. – Гей, ти чого там? А хоча не важливо. Так ось. Він по камерах спостереження подивився і сказав, що ти поїхала з Ніком, а це значить не варто хвилюватися. Ага, як же. Він таким злим тоді був. Брр…

- Натусь, не хвилюйся. Я жива, здорова. І так, я з Ніком, – тихо промовила я. – Нат, у мене до тебе прохання буде. Виручиш?

- Опа, ви подивіться на неї. Прохання у неї буде. Гаразд. Говори вже, горе ти моє лукове.