Глава 19

Мілана 

Заходити в будинок я, якщо чесно, боялася. Ні, брат кричати не повинен був, але бачити його осудливий погляд це для мене найстрашніше покарання.

Влад сидів на кухні з чашкою кави та щось переглядав в планшеті. Думала проскочити повз і залишитись непоміченою, але не вийшло.

- Мілка, йди сюди, – тихенько промовив він, але я почула. Ой, не подобається мені його тон. Краще б і справді кричав. 

Не стала сперечатись, підійшла, сіла навпроти. Було страшно, але я знайшла в собі сили, щоб подивитися йому в очі. Провини я за собою не відчувала, тому і соромитися нічого.

- Лана, я ж просив тебе триматися якомога далі від цього хлопця. Ти хоч знаєш хто його батько? – таким же спокійним голосом запитав брат.

- Братику, це був Нік. Він мій одногрупник. Ні, я не знаю хто його батько. А ця інформація повинна мене хоч якось хвилювати? – здивувалася я.

- Маленька, він один із найбільших шишок нашого міста. Від нього багато чого залежить. А якщо ти йому не сподобаєшся? – я дивилася на брата, не розуміючи до чого він веде.

- Владику, а чому це я мушу йому подобається чи не подобається, мені з ним дітей не хрестити, – обурилася я. – І взагалі я не дуже розумію, до чого тут його батько…

- Лана, Лана, – з докором в погляді похитав головою брат. – Та сліпий би й то помітив, як на тебе дивиться цей Нік. І він явно не збирається з тобою пасочки ліпити. А ти маєш розуміти, що у таких, як цей хлопець чи вже з народження є пара чи татко знайде спосіб поєднати приємне з корисним – зміцнити свій бізнес і знайти гідну пару своєму синові. Лано, я ж за тебе турбуюсь, не хочу, щоб тобі розбивали серце, – наприкінці зовсім тихенько додав брат.

Ем… і що тут сказати? Якщо скажу що ми друзі, брат засміє. Та й свариться з одним із близьких мені ой як не хотілося.

- Владику, я все чудово розумію, але... Мені так добре з Ніком, так комфортно. Він дуже милий. Цей хлопець приймає мене такою, якою я є. Він уже тиждень поруч крутиться, і нічого поганого не сталося. Я поки не знаю, що відчуваю сама, але мені дуже хочеться спробувати й саме з ним. Розумієш? Це мої перші стосунки, і так, можливо, вони закінчаться навіть до ладу не розпочавшись. Але все одно, заради тих емоцій, що я отримую поруч із ним, я хочу спробувати. А зараз ми з ним просто друзі, це моя умова.

- Іди до мене, моя маленька. І коли ти встигла вирости? – я сіла Владу на коліна, підібгала ноги, прям як у дитинстві, і уткнулась носом у його груди.

- Братику, тим більше у мене ось який, – обвела груди брата пальчиком, – є жилет, щоб поплакати, – усміхнулася я.

Залишок вечора минув тихо, я трохи почитала конспекти, поговорила з Леською, сходила в душ і пішла спати. Довго не могла заснути.

"Карамелька, нагадую, завтра за тобою заїду. Без 15 вісім буду біля дому. І не здумай збігати. В університеті знайду і загодую цукерками."

Хах, ось це й тортури мене чекають, як же втриматися, щоб не випробувати їх. Солодке я люблю.

"Ммм… Я навіть не знаю, і як тоді цілий день без солодощів буду?"

"Ланочка, обіцяю приїхати зі смачним сюрпризом."

"Зацікавив. Добре, я постараюсь не запізнитися. На добраніч, Нік!"

"Солодких снів, Карамелька!"

Після переписування з хлопцем я заснула з посмішкою на вустах. Не знаю, що принесе мені наступний день, але сьогоднішнім я задоволена. 

Вранці я прокинулася бадьора і сповнена сил. Не чекаючи появи брата і дзвінка будильника, встала, швидко встрибнула в спортивний костюм, зібрала волосся у високий хвіст, одягла улюблені злегка пошарпані кеди та пішла на пошуки брата.

Не встигла я відчинити двері, як застала Влада із занесеним кулаком біля моїх дверей.

- Доброго ранку, братику. У тебе є п'ять хвилин, щоб зібратися, поки я вип'ю кави, інакше будеш на ранковій пробіжці в самоті, – піднялася навшпиньки, чмокнула очманілого брата в щоку. Не чекаючи його реакції, побігла на кухню варити каву.

Пробіжка, як і завжди, підняла настрій. Ми з Владом швидко поснідали, я повідомила, що сьогодні не потребую таксі в його обличчі та пішла до себе, одягатися.

Мені дуже хотілося виглядати жіночно і ніжно. Я дістала персикову сукню та такого ж кольору піджак до нього, але на тон темніше. На ноги, вирішила не паритися, одягла чорні балетки. Підвела трохи очі і розпустила волосся. Все, образ на сьогодні готовий. Подивившись на годинник, взяла рюкзак і поспішила на вихід.

- Удачі на роботі та хорошого дня, братику! – крикнула, перш ніж відчинити двері.

- І тобі доброго дня, маленька, – донеслось мені в спину.

Сівши до машини хлопця, який, до речі, під'їхав, коли я вийшла. І чому це він на мене так пильно дивиться? Може знову ніс забруднила, поки фарбувала вії? Хм… Подивилася в дзеркало, ні, все гаразд.

- Що? – не втрималась я.

- Еее... – та що ж таке? Декілька разів моргнувши, хлопець прийшов до тями. – Привіт, Карамелька. Тобі дуже личить цей колір, – хех, дякую, я знаю, подумала я, а в голос сказала:

- Привіт, Ніку. Якщо ти зараз не заведеш машину, ми запізнимося на першу пару і наступного разу я поїду автобусом, – хлопець розплився в посмішці.