Глава 20

Брат поїхав на роботу, як тільки-но завіз мене додому, сказав при цьому, що буде сьогодні пізно, і щоб я його не чекала на вечерю. Сіла за конспекти, хоч тільки початок року, але нас завантажують по повній програмі.

Закопавшись у підручниках, я здригнулася, коли телефон голосно запищав, сповіщаючи про те, що прийшло смс у месенджері:

"Лано, подивися у вікно!"

Гаразд. Піднялася і визирнула у вікно. Нік стояв біля своєї машини та тримав у руках величезний кошик. Тільки ось він був закритий і дізнатись, що в середині – неможливо.

"Хочеш дізнатися, що в ній? То спускайся." – прийшло нове повідомлення. От хитрий жук! Невже він мав надію, що я поведуся на це? 

"Мені не цікаво" – швидко відписала і відійшла від вікна.

Насправді ж нестерпимо кортіло вибігти на вулицю, відібрати кошик і вгамувати свій інтерес.

"В тебе на роздуми п'ять хвилин." – знову прийшло смс.

Ой, що за впертий хлопець? Швиденько вдягнулася і поспішила вниз. Я ж не зможу заснути, якщо зараз залишусь вдома. Як говорять "цікавість кішку занапастила" – от цей вислів точно про мене.

- Привіт ще раз, – усміхнувся він, і простяг мені цукерку.

А я то що, я не горда, цукерку забрала, просто обожнюю солодке.

- Ти мені все одно винен, цього замало, – промовила я, записуючи цукерку до рота.

- Добре, поїхали, – якось дуже швидко погодився хлопець. Дивно це було.

- Куди? – занервувала я.

- Я дуже хочу їсти, – як ні в чому не бувало, проговорив Нік. 

Тю, а що без не перекусити він не міг? Але все ж таки цікавить пересилила занепокоєння. Ну не вкусить же він мене.

Ми довго їхали, а коли зупинилися на околиці міста, я здивувалася ще більше. Серйозно? І що тут є?

- Нік, а ти певен, що ми правильно приїхали?

- Абсолютно, – сказав він і почав вибиратися з машини. – Захопи он той пакунок, – хлопець вказав на заднє сидіння. Виконала прохання і теж вийшла з машини.

Нік забрав пакет із моїх рук, дістав від туди плед, розстелив його і сів на нього. Поплескав долонькою поруч із собою.

- Не бійся, йди сюди. Це лише пікнік.

Пікнік… Він привіз мене на природу на пікнік. Та я сто років не була на пікніку. Останній раз ми всією сім'єю їздили, як це було давно, таке відчуття, що в минулому житті й не зі мною.

Ми сиділи, дивилися на місто, яке було прямо під нашими ногами. Дуже гарно, романтично і так спокійно. Таке відчуття, що з Ніком ми знайомі багато років. Їли ми мовчки, щоби не порушувати гармонію єднання з природою.

Через деякий час я почала замерзати й кутатися у свою кофту, але це не дуже допомагало. Нік помітив це, підсів ближче, присунувся тісніше і заключив мене у свої обійми.

І знову це було так правильно і так тепло, що в мене й думки не виникало, щоб заперечити. Нік був дуже близько, його дихання лоскотало шкіру на шиї, від чого по спині танцював табун мурашок.

Він опустив голову на моє плече. Боже, як це приємно, ось так сидіти, без зайвих слів. Іноді мовчання і тиша означає набагато більше за будь-які, навіть найкрасивіші слова.

Нік накручував локон мого волосся. Хлопець був занурений у свої думки. Потім він акуратно і неквапом нахилився до мого обличчя, провів губами по моїй щоці, почав просуватися в напрямку шиї. Скільки зусиль мені коштувало, щоб стримати стогін.

- Нік, я… – але договорити мені не дали.

- Тсс! Лана, я не ображу тебе. І не зроблю нічого, чого ти сама не захочеш.

І ось знаєте що? Я повірила. Облокотилася назад на хлопця. Пальці наші були переплетені, щоб заспокоїтись я почала малювати незрозумілі візерунки на його руках. Його долоні були у мозолях і грубі. М'язи на руках хлопця напружувалися в міру просування моїх пальців.

Нік обережно розвернув мене до себе. Тепер я сиділа на його руках. Ні, не так. Він посадив мене боком до себе, щоб мої ноги були на ньому. А я сама уткнулася в його груди.

У цей момент мені захотілося продовжити своє дослідження. Обережно, не поспішаючи, я торкнулася грудей хлопця. Серце під моїми руками танцювало чечітку. Нік важко дихав, але мене не зупиняв.

Я пробралася під його футболку. Який він гарячий! Провела пальчиками знизу вгору, трохи подряпуючи шкіру. У цей момент мені дуже захотілося торкнутися його не лише руками.

Я трохи підвелася, щоб дістати до його шиї. На декілька секунд зупинилася, щоб збагнути, що збиралася зробити, а потім все ж таки торкнулася губами до неї. 

Нік шумно втягнув повітря. Стрімко посадив мене до себе на коліна, стиснув сильніше у своїх обіймах. Ой, матінко, здається, я трохи загралася. Тепер у моє стегно впиралося щось тверде.

- Нік… – трохи збентежено промовила я, намагаючись відсторонитися.

- Тихіше, Карамелька. Я тебе не ображу. Я ж обіцяв, тільки те, що ти сама захочеш, – оце витримка в хлопця. 

Я притихла в його обіймах, але провокувати більше не стала. Знову уткнулася носом в груди хлопця, і ми продовжили сидіти мовчки. Напевно, я сиділа б так вічно. Але Ніку хтось зателефонував, і ми почали збиратися додому.