Карамелька для Ніка

Глава 28

Нікіта 

Я був неймовірно щасливий! Отак просто стояти, обіймаючи кохану дівчину – ну що може бути краще? Моя Карамелька дала мені шанс, дозволивши все пояснити. 

Було трохи прикро, що Лана не говорила мені правди стосовно Влада. Але й тут я винний. Сам же тоді вирішив, що він її хлопець. Добре, що і це питання вирішилось само собою. Влад виявився чудовим братом і прекрасною людиною.    

Коли я повернувся додому, Валерії вже не було, але на столі лежала записка:    

 

  "Вибач, якщо я зіпсувала твої стосунки з тією дівчиною. Я й подумати не могла, що вона образиться на те дитяче прізвисько. В якості вибачень забираю свою тушку з твоєї квартири. Житиму в батьків. В столицю не поїду, набридла метушня великого міста.

Любляча тебе сестра.      

P.S. Маю надію, що ти познайомиш мене з Ланою."     

 

Якби не відбиток нафарбованих губ на листку, то подумав би, що Лерку підмінили. Ніколи в житті не чув раніше, щоб сестра просила вибачення. 

Весь вечір та пів ночі я переписувався з Ланою. Можна було подзвонити, щоб чути її голос, але вона наполягла саме на такому виді спілкування. Навіть по словах Карамельки та смайликах, які вона відправляла, я відчував її емоції.  

"Карамелька, я тебе кохаю!" – написав і став чекати, що на це повідомлення відповість дівчина. 

Вона мовчала довго, я вже подумав, що взагалі не відповість, коли дівчина почала набирати смс. Довго світилося зверху чату "Карамелька набирає текст…"  Мені навіть стало трошки страшно. Вона що там пише цілу поему? 

"Нік, я не можу відповісти тобі тим же. Але ти дуже важлива людина в моєму житті."

"Маленька, я й не прошу говорити. Поки що моєї любові вистачить для нас двох." 

"Буду лягати спати. Завтра заїдеш за мною?" 

Боже, та я ледь втримався, щоб не підстрибнути на місці від радості! Невже дочекався, що вона сама про це попрохала. 

"Звичайно, Карамелька. Цілую тебе ніжно-ніжно."

"Солодких снів, Ніку!" – написала вона й додала в кінці смайлик "поцілунок".

В мене так тепло стало на душі. Звичайне листування в месенджері перед сном, а таке враження, що ми провели весь цей час поруч. Відкинувся на подушки й з посмішкою на обличчі заплющив очі. 

Чудовий настрій був з самого ранку, а це завжди було свідченням гарного та продуктивного дня. Погода також радувала, світило сонечко, а на небі не плавало жодної хмаринки. Так, осінь вже потроху набирала свої обороти, але сьогодні, мабуть, вирішила поступитися літу. Градусник показував близько двадцяти градусів, а на годиннику лише сьома. 

Карамелька вибігла навіть без дзвінка, невже визирала мене у вікно? На дівчині красувалася легка сукня в горошок та простенькі босоніжки, але навіть в цьому вбранні Лана виглядала як справжня принцеса. Посмішка, яка грала на її вустах доповнювала картину. Знаєте, тепер я просто впевнився в тому, що краса буває і природною. А всі нафарбовані обличчя ляльок, яких я зустрічав раніше – лише дешева, або не дуже, заміна жіночої вроди. 

- Привіт, маленька! Ти неймовірно красива, – сказав я чисту правду.

- Привіт, – сором’язливо промовила вона. – Чому ти на мене так дивишся? – запитала Лана.

- У нас сьогодні тільки лекції? – перепитав я, прекрасно знаючи її відповідь. Карамелька кивнула, погоджуючись. – От і чудово.      

- Ніку, що ти вигадав? – пристібаючи пасок безпеки, поцікавилась дівчина.

- В мене є просто чудова ідея. Повір, вона тобі сподобається більше, ніж просидіти пів дня в душній аудиторії.     

- Знаєш, ще декілька днів назад я б сказала, що збожеволів, але зараз я хочу збожеволіти з тобою, – відверто промовила вона. – Ніку, твої ідеї раніше були крутими, тому зараз я цілком тобі довіряю. Вези, мій принц.      

Якщо чесно, то бажання їхати до університету зникло як тільки я побачив Карамельку. Треба з цим щось робити… Я не хочу ділити її ні з ким. І навіть те, що на неї будуть просто дивитися інші хлопці – доводять мене до сказу.  

Це схоже не якесь божевілля. Лана сидить поруч, цілком і повністю мені довіряє. Тоді що ж мене бентежить?      

- Карамелька, а ми ж з тобою тепер пара? – вирішив запитати я, щоб відвести занепокоєння. 

- А чому ти питаєш? – здивувалася вона.       

- Просто дай відповідь, – попросив я. Боже, мені двадцять один рік, а я прошу підтвердження стосунків. З цією дівчиною в мене точно дах поїхав. – Хоча, чекай, я ж не пропонував тобі почати зустрічатися.      

- О, Ніку, ти що серйозно?    

- Абсолютно, – прижав машину до узбіччя та зупинив її. Ніжно взяв руки Карамельки в свої й дивлячись в очі, запитав. – Мілана Захарченко, ти будеш моєю дівчиною? 

- Так, Нікіто, я буду твоєю дівчиною, – посміхнулася вона.    

Хух, наче гора з плечей звалилася. Все ж таки правду говорять, що кохання робить нас не тільки щасливими, але й емоційними та вразливими.    

Я планував відвести Лану на пляж. Знав одне чудове містечко, де гарно й безлюдно. Тим паче з нашого пікніка в машині лишився плед, потрібно було лише заїхати за невеличким провіантом. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше