Кармелюк

Глава 43

XLVII

Пропозиція пана Рудковського трохи заспокоїла вояків. Уляна ж ледве могла приховати сзою радість при такому несподіваному повороті справи.

— Тільки пустити його самого,— додав Рудковський,— то, либонь, чкурне з лісу, а ми зостанемося тут сидіти до ночі.

— Побий мене бог, паночку, якщо я зараз же не побіжу до пана...— Уляна мало не сказала: "пана Янчевського", але зам’ялася й пробурмотіла скоромовкою: — та от до того, котрий там... тут...

— Та він не знає, до кого й податися,— зауважив рудий.— Знову ж таки, йому й не повірять...

— Правда,— погодився Рудковський.— Нехай хтось із наших піде з ним. Та ось ти, Філіціане! — кивнув він рудому.— Гляди ж, нас тут зостанеться тільки десятеро, в ліпшому разі — по два на гайдамаку. Жени сюди побільше нагоничів з нашого боку, та тільки тихше, щоб не злякати..; Скоріше, розумієш?

— За хвилину,— відповів велетень, вельми задоволений з того, що може так чи інакше відкараскатися від страшної атаки.

Тихо, майже нечутно побрела назад Уляна з своїм супутником. Серце в грудях Уляни стрибало й калатало від захвату. "Врятовані... і він врятований!! Зпову свобода, радість, воля!" — шуміло в голові. Вона докладала неймовірних зусиль, щоб приховати свою радість і зберегти удаваний страх... Цього разу подорож минула гаразд, і хвилин через двадцять вони доправилися до зарослого очеретом берега, де позалишали свій одяг. Уляні знову довелося зірватися разів зо два й упасти долілиць.

Дійшовши до берега, Уляна накинула на себе першу, яка трапилася, свитку, підперезалася зеленим поясом і намірилася уже йти, але, оглянувшись, побачила, що супутник її й не думає одягатися, а роздратовано нишпорить в очереті руками.

— Пане, пане! Та чому ж пан не одягається? — обізвалася до нього тихо Уляна.

— Як же одягатися, коли нема у віщо? — сердито буркнув рудий.

■*— Як нема у віщо? Та осьо ж скільки одежі!

— Скільки одежі! Буду я надівати чуже лахміття! Мого одягу немає!

При цих словах гайдука серце Уляни завмерло, вона поблідла, руки й ноги похололи...

— Чоботи нові, каптан, шаровари з тонкого сукна,— сердито бубонів рудий, нишпорячи всюди.— Все тут поклав, тут, своїми руками, і от — нема нічого... Це ж не голка! Ніхто ж узяти не міг... Сто тридцять чортів, у каптані ще й п’ять талярів було... Добра мені облава!

І ніби не покладаючись на свою пам’ять, він підійшов до загальної купи й заходився перекидали речі.

— Не моє, не моє! — приказував він за кожною одежи-^ ною.— І чоботи не мої, і це не моє...

Уляна стояла ні жива, ні мертва, не знаючи на що зважитися, що робити? Тікати було безглуздо, ударити ножем ризиковано та й незручно.

Рудий ухопив тим часом останню одежину й, пошпуривши її па землю, закричав, обернувши до Уляни червоне від люті обличчя:

— Немає! Кажи ж, який дідько міг тут захопити мій одяг?!

Одчай повернув Уляні розум.

То чого ж пан так на мене гнівається? Чим же я винен? — промовила вона плаксивим голосом.— Я ж поперед усіх ішов... Може, хто з панських товаришів захопив речі й переховав їх у інше місце, в кущі... Не всі ж лізли разом у воду!..

Хлопцеве пояснення видалося рудому вельми ймовірним, тим більше, що він поліз у воду чи не перший.

— Може бути,— пробурчав він сердито.— Та далеко ж не

занесли... десь тут запхнули...— І він подався був до кущів обнишпорити всі зарості, але хлопець рішуче став проти цього наміру. f

— На бога, пане, скоріше, надівай що попало, потім своє знайдеш, воно ж не втече... Я не зостануся тут і хвилини... я сам утечу... Ой господи! Та ті ж гайдамаки, що ми їх застукали, сховалися десь за кущем і підстерігають нас, так і гляди, що бабахне з-за дерева... Ой матінко! — залементувала вона на весь голос, витираючи рукавом очі.— За що ж я гинути мушу?

— Цить, ти, ідоле! —із злістю шарпнув рудий Уляну за плече.— Через тебе в ці нетрища залізли!

— Та хіба я хотів сюди йти? Самі звеліли... Ой, що мені тепер од матері буде!.. І свитку дідову порвав, і штани пропали,— лементувала Уляна в тому ж тоні й, глянувши з-під рукава, задоволено помітила, що рудий хапливо натягає на себе чиїсь чоботи й свитку.— Ой, одпустіть мене, паночку: пропали мої дрова, ще й батько мене одлупцює!

— Та замовкни ти, чортове падло,— оскаженівши, прошипів рудий,— а то я тебе по голові так трісну, що й ноги витягнеш! Ну, йди,— штовхнув він з такою силою Уляну в плече, що вона мало не впала на землю.

Але .той поштовх видався Уляні найніжнішою ласкою. Вона прийняла від очей рукав і пустилася бігти. Відбігши сажнів на двісті від болота, Уляна приклала руки дудочкою до рота й закричала щосили:

— Сюди! Знайшли! Знайшли!!!

Поки Уляна вела сцену з Рудковським, Кармелюк з товаришами теж не гаяв даром і хвилини. Закінчивши влаштовувати нібито лігвище, він заходився міняти свою зовнішність. Треба було користуватися тим, що було напохваті. Перш за все Кармелюк змішав розтертий порох з соком молочаю й густо вимазав собі цією сумішшю чуприну й вуса. Від цієї "помади" світле волосся його зразу стало якогось брудно-бурого кольору й позлипалося иа голові твердими закрутками. Вуса Кармелюк підрізав і розтріпав, так що вони тепер не стелилися двома хвилястими пасмами навколо його повного гарного рота, а стирчали на губі бурою щетиною, наче вуса в моржа. Потім він нарізав сирих картопляних лушпайок і заходився натирати ними собі шкіру. Після двох-трьох хвилин такого втирання шкіра його потемніла й набрала брудно-коричневого відтінку. Вже від двох цих операцій обличчя Кармелюкове дуже змінилося, коли ж він натер ще очі цибулею, так що вони геть почервоніли, наче уражені трахомою,— то Кармелюк зовсім перемінився.

Але то було-ще ііе все. Кармелюк мав дивовижне вміння змінювати свою постать, поставу, голос, інтонацію й навіть . риси обличчя. І коли він підвівся, зігнувши спину, втяг голову в плечі, сперся на палицю, якось незграбно розставивши ноги, сумно похилив голову й розпустив губи, то весь він так одмінився і в такій мірі скидався на якогось придуркуватого сільського дядька, що Михайло не міг утриматись від захвату.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше