Кармелюк

Глава 65

LXXI

Коли перший жах і заціпенілість від одержаного листа минули, суддя негайно послав гінців до городничого, до начальника інвалідної команди, до наглядача тюрми й навіть до пана пробоща 51, щоб усі негайно зібралися до нього на раду в надзвичайній потребі. Сам же він від тривоги й нервового струсу одразу втратив сили й не міг нічого придумати.

Янчевський, схвильований і вражений зухвалістю гайдамаки, сам відчував лихоманковий напад страху, але, незважаючи на це, докоряв судді за малодушність, бадьорив його тим, що це безглузде, дурне залякування підлого гайдамаки доводить його безсилля, вибухав каскадами класичної добірної лайки. А суддя майже непритомний напівлежав у кріслі й стогнав од сильного болю в голові; Янчевський поклав йому змочену серветку на лисину; тонкі патьоки води потекли на груди й за спину судді й викликали великий дрож, але він нічого не відчував, а тільки бурмотів побілілими губами: "Ой рятуйте І Під твою опіку... Найсолодший пане! Віддати... віддати й кинути все... ну його!" Марно Янчевський, щоб піднести свій дух* гарячкував і втішав суддю, підносив навіть горілки; суддя був невтішний, не хотів пити і весь упав у розпуку. Коли збіглися на його заклик представники міської влади, то застали господаря на тому ж місці, закутаного в ковдри, з серветкою на голові. Обід, до якого ніхто й не торкнувся, стояв на столі: Янчевський для хоробрості попивав тільки старку.

Почали радитися. Лист переходив із рук у руки. Після кожного нового перечитування враження від нього посилювалось і нагонило на суддю ще більшого страху; не тільки старка, а й перцівка, що її рекомендував лікар* не могли зігріти представника правосуддя, і він не переставав скреготати зубами й ричати від холоду, від якого його трясло, перериваючи іноді свій стогін жалісливим, сльозливим проханням до зібрання: "Ой рятуйте, панове! Пропав!"

Хоч52 Янчевський і намагався запевнити товариство, що зухвалий, лайливий тин листа показує тільки грубий жарт беззубого ворога, проте всі, хто тут зібрався, були іншої думки й бачили в листі цілковиту впевненість у виконанні погрози: над суддею й над ними глумилося не щеня, що дзявкає, а лев, що ричить... І, незважаючи на те, що гості й без припрошування господаря чаркувалися старкою, агрусівкою й перцівкою, загальний настрій не прояснявся.

— Перш за все, панове,— заявив нарешті городничий,— треба одразу ж погнати до Кам’янця губернаторові естафету, щоб його превосходительство прислав сюди військо.

— Так, так,—погодились усі,— в тен момент, не гаючи й хвилини.

— А слідом за першою естафетою,— додав наглядач,— послати другу й третю, що місто, мовляв, у небезпеці... казначейство...

— Так, так! — підхопив ксьондз.— Треба полякати москалів.

— А в місті треба запровадити патрулів денних і нічних,— радив капітан.

— Та сповістити що околишніх иапів, щоб прислали свої команди,— додав Янчевський.— Це я візьму на себе, а пан городничий нехай дасть розпорядження обивателям, щоб поставили біля кояшого двору сторожу... Свої ж шкури захищатимуть, бестії!

— Міщани й попи не бояться за свої шкури,—зауважив голова магістрату.— Лише панству та урядові доведеться розплачуватись.

— Oremus, Domine! * Позбав нас опіки! — зітхнув, звівши очі д’горі, пробощ.

— Так,— гарячкував Янчевський,— пан городничий усім повинен ще постачити зброю.

— На бога, панове! Де я візьму?.. В мене і в інвалідної команди нема її, скільки треба: в багатьох замість шабель — самі піхви, а замість курків і кременів — дерев’яні пофарбовані оцупочки.

— Панове! На бога! — прошепотів суддя.— Подумайте про мій порятунок... А може... випустити того хлопа? На чорта він?

— Що ж... звичайно... та то й погань якась незначна...— закинув несміливо наглядач.

Гм.. атож., поки немає в нас сили, місто було б урятоване від небезпеки,— погодився голова магістрату.

Тільки ж незручно нібито...— почухав потилицю городничий.

— Показати себе боягузами... чорт забирай! — заперечив капітан.

Янчевський почав цілу бурхливу орацію проти такої ганебної пропозиції.

— Як! До чого ми дожили? О tempora, о mores! — кричав він.— Невже ж ми впали так низько душею, що підлий хлоп, пся крев, буде коверзувати нами, а ми будемо падати йому до ніг і виконуватимем кожне його слово? Якщо так, якщо наше славне лицарство виродилося в страхополохів, то йому не про волю помишляти, не про золоту свободу, а підставляти під ніж свою шию, підставляти доброхіть і свідомо... Та, нарешті, панове, випускати заради своїх шкур лиходія— це злочин!

Промова Янчевського протверезила голови, всі загомоніли, що випустити гайдамаку не можна, незважаючи на погрози лотра.

— То рятуйте мене, панове,— заволав суддя.— Захистіть!.. Ой, погрози шельми — не жарти! — Поставте хоч варту навкруги мого дому... інвалідів... Пане капітане, я нічого не пошкодую. На мене ж першого... Той розбійник... У мене дружина, ви знаєте... можуть бути діти. Що з ними буде без мене! Ца мене ж і озвірів той кровопивця за те, що я 'захищав ваше добро і ие потурав бунтарям, розбійникам, то захистіть же й ви мене!

— Заспокойся, пане суддя, захистимо,— упевнено сказав городничий і приступив до обговорення практичних заходів для оборони міста та його мешканців од зухвалого нападу гайдамаки.

На кінець засідання військової ради й суддя трохи посвітлішав: вжиті заходи і воскресла впевненість представників влади в своїй силі якоюсь мірою заспокоїли і його. Він довго, проте, не відпускав од себе приятелів, частуючи їх донесхочу, а як прощалися, то просив, щоб зостався хтось ночувати в його домі.

Всі обіцяли заглянути, як управляться з своїми ділами, й заспокоювали суддю, що ці три дні турбуватися йому нема чого, а тоді надійде допомога, та й взагалі, кінець кінцем, це пуста вигадка мерзотника. Однак ці заспокоювання впливали на суддю мало; залишивши в себе для переговорів у справах тюремного наглядача, він повів з ним таку мовуі




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше