Глава 2

   Свято влаштовувалося в головному коридорі перед обідом, коли не можна було працювати, тому що люди саме працювали в городі чи в саду. В кінці коридора ставилася сцена (вона там завжди стояла, бо майже кожен день у когось із Картопляників виповнювалось вісімнадцять років), біля неї були столи, які прямо ломилися від їжі. На сцені виступали спочатку ті Картопляники, які вміли співати чи танцювати, потім вчителі, які вчили цього Картопляника, виголошували промову, потім сім'я розповідала про цього Картопляника (мами чогось завжди плакали на цьому святі, хоч для мами Пома це свято вже не перше, вона все одно не могла стримати сліз), і ось підійшла черга до іменинника (а саме, до Пома). Ось його запрошує на сцену найстарший із Картопляників:

   —Ось і наш... кхе-кхе... іменинник Помідор, - зал зривається оплесками, -Пом... кхе-кхе… ти вибрав вже, де … кхе-кхе… хочеш працювати?

   —Можна і так сказати. Мабуть всі, хто тут сидить, знає, що я скажу, але все-таки надіється на те, що я передумав. Я скажу вам всім: я не передумав. Скажіть, хто з ваших дідусів чи бабусь дожив хоча б до шістдесяти років?

  —Я дожив… кхе-кхе.., - сказав найстарший Картопляник або, як його ще називають, старійшина, - мені вже навіть скоро… кхе-кхе… виповниться сімдесят вісім!

   —Так ви дожили до такого віку тільки тому, що ви працювали вчителем і не виходили в людський світ. А хто працює з небезпечними професіями, не доживає і до шістдесяти. Знаєте, а  який це гарний вчитель може розказати про професію, якщо він навіть не виходив надвір?..

    —Що ти кажеш? - закричали вчителі, - Як ти смієш? Старійшино, ви чули таке? Його треба вигнати! Він ображає нашу професію!

   —Що ви кажете? Як ви смієте виганяти Пома? - почали галасувати інші Картопляники, - Він все правильно каже! Це вас треба вигнати!

   —Тихше, тихше, - почав заспокоювати Картопляників старійшина, - я... кхе-кхе... згодний з цим молодим хлопцем. Я дуже рано втратив батьків, вони загинули на роботі, і тільки тому,.. кхе-кхе…  що я боявся теж померти молодим, я вибрав професію вчителя. Але пізніше я зрозумів, що професія… кхе-кхе… вчителя не для мене. Я хотів хоч один раз побачити щось, крім нашого будинку, я хотів не сидіти на нудних уроках і розповідати про… кхе-кхе… збирача фруктів, а сам брати участь у цій дивовижній професії. Але нажаль я… кхе-кхе… боягуз, але ти, Поме, сміливець, тому я хочу  перед смертю зробити щось сміливе і проголосити такий Закон: «Кожен Картопляник може сам вибирати собі професію і змінювати її напротязі всього життя скільки хоче!»

      Зал вибухнув оплесками. Аплодували навіть ті, хто не був згоден із цим законом. Пом не був готовий до такого, він не думав, що його підтримає сам старійшина. Кожен день його відмовляли від такої ідеї навіть найближчі люди, тому він не очікував, що вже завтра всі, хто забажає, може змінити свою професію. Він не любив плакати, тому що чоловіки не плачуть, але зараз у нього з очей полилися скупі сльози.

    —Так що Поме… кхе-кхе… яка твоя перша професія? - потиснувши руку Пому, спитав найстарший Картопляник.

   —Моя перша професія… це, мабуть,.. збирач роси.

   —Вже завтра можеш… кхе-кхе… приступати до роботи.

    Весь день Картопляники святкували день народження Пома. Багато Картопляників вже вирішили змінити професію на ту, яка їм більш подобається, а це все завдяки Пому.